Чи допоможуть державні фінанси подолати дефіцит овочесховищ в Україні

Українським овочівникам не вистачає професійних овочесховищ. Через це проблеми виникають і в покупців, які змушені платити дорожче, або ж купувати відверто неякісні овочі у супермаркетах. Виробники втрачають чимало врожаю, який зберігається у неналежних умовах.

Чи допоможе вирішити проблему державна програма грантової підтримки для будівництва овочесховищ та фруктосховищ? Відповіді на це запитання кореспонденти SEEDS шукали у Андрія Марущака, комерційного директора компанії «Ван Дайк‎‎‎‎»‎‎. Вже не один десяток років ця компанія спеціалізується на професійних рішеннях для зберігання овочів та доробки ягід, фруктів та овочів.

– Чи зможуть грантові програми для будівництва овочесховищ та фруктосховищ допомогти українським овочівникам?

– На сьогоднішній день в цих грантових програмах, я вбачаю не тільки позитив, але й негатив. Негатив я бачу в тому, що немає чіткої ясності як та що має бути, і чому має бути саме так. Ніби наміри дійсно правильні, але є деталі.

Зокрема сховище на 500 тонн буде настільки дорогим, що його немає сенсу будувати. Для ягід і навіть для яблук це прекрасно. А для овочів «борщового» набору – це не так.

А ще в мене викликає негатив змішування овочівництва і фруктів. Це неправильно. Це не радянський союз, немає ніякого плодово-овочівництва. Є фруктосховища, а є овочесховища. Це дві різні речі, які не перетинаються, які відрізняються навіть технологічно.

По ціні відрізняються між собою разів у чотири, якщо це професійні рішення по фруктам з регульованим газовим середовищем.

Написано, що гаранти надаються на будівництво сховищ не більше 20 мільйонів гривень. Якщо ми говоримо про  будівництво, сховища для зберігання овочів, скажімо, на 5 тисяч тонн, вартість – це 4 мільйони євро. Тобто тих 20 мільйонів гривень, – тільки це біля 10 відсотків вартості, якщо без ПДВ – 15%.

– Це багато, чи мало?

– Якщо брати невеликі фермерські підприємства, то в них просто не буде 3-8 мільйонів євро, щоб побудувати таке сховище. Якщо великі, – то для них ці 10% несуттєві гроші і це +/- відхилення при розрахунку кошторисної вартості. Вони можуть дозволити собі нові сховища і без цієї грантової допомоги, а малі не можуть навіть з допомогою.

Але ж наш Уряд, наче, прагне розвитку малих та середніх фермерських господарств. Я не перестану повторювати, що овочівництво – це бізнес середніх і малих фермерів. Це не той бізнес, коли в тебе є, скажімо, 30 тисяч гектарів, і ти тисячу гектарів на овочі виділив. Ні, на ту тисячу гектарів овочів треба стільки ж людей, як і на 20 тисяч гектарів зернових. Овочівництво – це дуже трудомістка галузь.

А ще вона не завжди рентабельна. В цьому році, наприклад, ціна на цибулю нижча рівня рентабельності. Тому багато хто розчарований. Багато хто “встрибнув у цей потяг” три роки тому, коли цибуля мала гарну ціну. Вони дуже непогано заробили і всі думали, що так буде ще певний час.

Однак ринок перебудувався, змінився і відповідно до цього почав диктувати свої умови. І виявилося, що у нас перевиробництво. І так не тільки в Україні – сьогодні це проблема по всій Європі. Нещодавно я був в Казахстані. Навіть там така сама проблема. Проблема перевиробництва. Не через те, що вродило в тебе – дуже гарно вродило у всіх. У тому ж Казахстані наразі десятки тисяч тонн цибулі опинилися на смітнику саме через цю проблему.

Якщо брати голландських і нідерландських фермерів, у них картопля вирощується 90 відсотків під переробку. Вони заздалегідь, на весні, підписують контракт з заводом. За контрактом ти маєш виростити 38 тонн/га картоплі, а що як виросло 48 тонн/га? Куди їх діти?

Це не наш ринок, коли фермери намагаються реалізувати цю картоплю будь-де. Там все заплановано, все відрегульовано. Якщо завод переробляє в день тисячу тонн картоплі, він не може переробляти 1200 тонн. Ти маєш привезти саме такий об’єм, який домовлено.

– Гроші на будівництво овочесховищ передбачені, та чи скористуються цим фермери України?

– Малим і середнім фермерам-овочівникам, особливо цього року, тяжко навіть посадити і посіяти ті овочі. Але я не виключаю, що дехто все ж збере всі гроші, які має, і почне будувати сховище. Однак я не думаю, що це приведе до масового будівництва овочесховищ.  Перш ніж залучати гроші на розвиток, потрібно відповісти на одне просте запитання: «Куди і кому я буду це продавати?» Тільки тоді це працює.

Щодо овочесховищ, є ще чимало дрібниць, які мало хто враховує – крім самого будівництва і купівлі професійного обладнання в сховищах мусить бути тара, а вона теж недешева. Є інші, не менш важливі деталі.

Ще один нюанс, який мені не подобається, це те, що за правилами надання грантів, в сховищах повинні працювати 16 людей, – але ж там достатньо тільки п’яти-десяти працівників. Сховище не повинно створювати додаткових робочих місць. Але це умова надання грантів і сьогодні всі женуться за цим популізмом.

На моє переконання фермеру потрібно дати мінімально компенсацію 30% всіх затрат, тоді б це було дуже і дуже корисно. В самому ж овочесховищі все має бути автоматизованим, із мінімумом людей, тоді не виникатиме жодних проблеми з кадрами і буде давати ефект. Якщо ми зобов’язуємо фермера, щоб у сховищі працювали 16 людей, – це шлях «в нікуди». Особливо тепер, коли людей бракує скрізь.

– Ви згадували про контрактний підхід до вирощування овочів за кордоном, можливо саме він вирішить проблему фермерів України?

– Так, звичайно, це у всьому світі вигідно. Я думаю, що саме до цієї схеми ми прийдемо, але це не робиться за один рік. Маю сподівання, що самі мережі змиряться з тим, що є ось така ситуація. І вони не диктуватимуть вартість, а будуть встановлювати обсяги, а вже потім узгоджувати ціну з виробниками.

З овочами все дуже просто. Укладається договір: потрібна картопля ось такого калібру і ось такої якості. Якщо ви привозите невідповідний товар, його теж можуть купити, але вже за меншу ціну. Так працює схема за кордоном. В Україні, на жаль, вона поки що не працює.

Щодо картоплі є дуже цікавий і показовий момент. В Україні багато картоплі. Але чому в супермаркетах продається мита польська картопля? Тому, що в Україні немає такої картоплі, яку можна було б помити, розфасувати і після цього вона виглядатиме гарно. А в Польщі така картопля є, і вона недорога.

Кожна українська мережа може підписати договір з будь-яким агровиробником України, але якщо ці овочі не відповідають вимогам, вони краще придбають їх у поляків. Всі покупці обирають очима – немиту і пошкоджену українську картоплю в супермаркеті мало хто купить.

Позначки:зберігання, овочі