Як «російська зернова пастка» розхитує політичну стабільність в Африці

Залежність від російської пшениці пов’язана з політичними ризиками в країнах Африки, тоді як українське зерно такого ефекту не має. При цьому ключову роль відіграє не сам імпорт, а концентрація поставок і їхня волатильність. Про це йдеться в статті «Російська зернова пастка», яку підготували науковці Київської школи економіки (KSE) та Вільного університету Берліну.

Автори вивчили дані 35 країн за 2005–2024 роки і дійшли висновку, що ключову роль відіграє не сам факт імпорту зерна, а структура залежності від постачальників.

Як змінилась структура імпорту після 2022 року?

Протягом останніх двох десятиліть росія та Україна постачали базові аграрні товари до країн Африки. У період між 2005–2007 та 2019–2021 роками росія збільшила свою частку в загальному імпорті пшениці Африки з 13% до 24%. Україна продемонструвала подібне зростання — її частка зросла з 5% до 16%.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року кардинально змінило ситуацію між двома країнами. росія розпочала цілеспрямовані дії для захоплення частки ринку пшениці, яку Україна втратила через блокаду портів і атаки на аграрну інфраструктуру.

У результаті частка росії на ринку пшениці Африки зросла до 32% у період після вторгнення. Водночас частка України скоротилася до лише 8%.

Як російська пшениця впливає на політичну стабільність в країнах Африки?

Дослідження показує, що залежність від російської пшениці не змінює політичний режим напряму, але поступово підточує стабільність.

Ще з 2014 року експорт РФ зазнавав помірних, але регулярних збоїв — приблизно на 2% щороку. Самі по собі вони не викликали продовольчої кризи, але створювали хронічну невизначеність: держави змушені були витрачати більше на імпорт, компенсувати цінові коливання та балансувати бюджети.

Після врахування цього періоду в моделях залежність від російської пшениці стає статистично значущою і негативно пов’язаною зі стабільністю. Тобто політичні ризики накопичувалися роками, а не виникли лише після 2022-го.

Повномасштабна війна стала тригером, який посилив ефект: різкі перебої поставок і волатильність експорту збільшили фіскальний тиск і загострили внутрішні конфлікти розподілу ресурсів. У частині країн це супроводжувалося зростанням недоїдання.

Водночас росія використовувала і так звану «зернову дипломатію».

«Яскравим прикладом цієї геополітичної стратегії було надання росією подарунків у розмірі 200 тис. т безкоштовного зерна шести африканським країнам (Сомалі, Центральноафриканська Республіка, Малі, Буркіна-Фасо, Зімбабве та Еритрея). В обмін на такі сільськогосподарські субсидії росія намагається вплинути на голосування африканських країн в Організації Об’єднаних Націй щодо резолюцій, що засуджують вторгнення росії в Україну», — йдеться в дослідженні.

Однак успіх цієї стратегії не гарантований через різні внутрішні змінні в африканських країнах, такі як тип режиму та інституційний потенціал, які можуть вплинути на результати їхнього голосування. Ці внутрішні змінні включають тип правління, що існує в цих країнах (демократія проти автократії).

Що показала українська пшениця?

Водночас зростання експорту української пшениці до Африки було більш помірним (рис. 3). Серед країн-імпортерів української пшениці її середня річна частка ринку зросла приблизно з 9% у період 2005–2013 років до близько 13% у 2014–2021 роках.

Однак після початку повномасштабної війни та подальшої блокади чорноморських портів у 2022 році ця частка суттєво скоротилася — приблизно до 6% у 2022–2024 роках.

Як з’ясувалося, зростання, яке Україна продемонструвала у 2014–2021 роках, переважно було зумовлене збільшенням продажів на традиційних ринках, сформованих ще до 2014 року, зокрема в Єгипті, Ефіопії та Мавританії.

Натомість на нових ринках Україні було складніше закріпитися через конкуренцію з боку російського експорту пшениці.

На відміну від російської, залежність від української пшениці не має статистично значущого впливу ані на політичну стабільність, ані на рівень недоїдання, ані на демократичні інституції.

Це означає, що сам по собі імпорт зерна з Чорноморського регіону не є джерелом ризику — вирішальним фактором є саме концентрація поставок із одного постачальника та їхня нестабільність.

Висновок

На рисунку 4 видно неоднорідні взаємозв’язки між показниками продовольчої безпеки, демократії та політичної стабільності в країнах Африки, а також їх залежність від імпорту пшениці з України та росії. Наприклад, поширеність недоїдання та індекс демократії мають лише слабкий зв’язок із імпортом пшениці з Чорноморського регіону. Натомість простежується зв’язок між політичною стабільністю та залежністю від російської пшениці.

«Загалом базові результати формують основу концепції «російської зернової пастки». Концентрація імпорту російської пшениці не має системного впливу на тип політичного режиму, однак призводить до значних соціально-економічних і політичних витрат у разі порушення експортних потоків. Залежність від української пшениці не дає статистично значущих результатів. Ця асиметрія є центральним елементом аналізу», — підсумували науковці.

Вони додали, що вразливість Африки виникає не через загальну залежність від Чорноморського регіону, а через концентровану залежність від російського аграрного експорту.

Позначки:Буркина-Фасо, Україна, Мадагаскар, зерно, Єгипет, Росія, Ефіопія, Зімбабве, Африка, Мавританія, Малі, Сомалі