Чи зможе Африка уникнути помилок Азії у виробництві пальмової олії?

У 1848 році голландські ботаніки висадили саджанці олійної пальми – рослини, родом із лісів Західної та Центральної Африки – в ботанічному саду Кебун Рая Богор на острові Ява (сучасна Індонезія). Майже два століття потому Індонезія та її сусіди стали найбільшими світовими виробниками пальмової олії, тоді як Африка змушена імпортувати близько половини олії, яку споживає.

Оскільки витрати на імпорт пальмової олії виснажують валютні резерви, багато африканських урядів прагнуть наростити власне виробництво. Нігерія навіть запроваджувала заборону на імпорт пальмової олії у 2001 році, і хоча її довелося скасувати, місцеві політики часто закликають повернути заборону для захисту вітчизняних виробників.

Однак азійський економічний бум пальмової олії мав високу ціну: виробництво стало ключовим чинником знеліснення. Індонезія втратила 11% лісового покриву між 2001 та 2019 роками, і близько третини цих територій зайняли плантації олійної пальми. Якщо Африка не навчиться на помилках Азії, безпритульні горили та шимпанзе можуть стати обличчям наступної антипальмової кампанії.

Близько 70% африканської пальмової олії вирощують дрібні фермери на ділянках до п’яти гектарів, часто використовуючи старі менш продуктивні дерева. Врожайність становить близько шести тонн з гектара, тоді як на комерційних плантаціях – понад двадцять тонн. Елікплім Агбітор, голова африканського відділення Круглого столу зі сталого виробництва пальмової олії (RSPO), зазначає, що Африка є новим фронтом для комерційної експансії пальмової олії, оскільки в Малайзії чи Індонезії вільної землі майже не залишилося.

Водночас ризик знеліснення нижчий у більш густонаселених частинах Західної Африки. Флоран Робер з компанії Siat Group зазначає, що в Гані та Нігерії вже майже не залишилося первинних лісів, а більшість територій, виділених під товарне виробництво, є деградованими. Але в інших регіонах, наприклад у Камеруні та басейні Конго, попит на місцеву олію може спричинити перетворення стародавніх тропічних лісів на монокультурні плантації.

Найстійкіший шлях – інтенсифікувати виробництво на вже оброблюваних землях. Приклад Гани: асоціація дрібних фермерів GSOPFA до отримання сертифікації RSPO досягла врожайності 15 тонн з гектара, а після впровадження покращених практик – 21 тонни у 2023 році. Завдяки сертифікації фермери отримують преміальні ціни, що підвищує їхні доходи та рівень життя.

Однак витрати на сертифікацію та аудит RSPO є надто високими для окремих дрібних господарств. Асоціаціям часто потрібна зовнішня підтримка. Наразі 18,4% африканської олії сертифіковано RSPO, але більшість цього обсягу забезпечують великі виробники. Фонд підтримки дрібних виробників RSPO надає фінансову допомогу, однак для того, щоб Африка наростила виробництво життєво важливого товару, не втрачаючи останніх диких територій, потрібно зробити набагато більше. Підтримка дрібних фермерів – ключ до успіху.

Позначки:Гана, пальмова олія, Нігерія, Африка