Українська соя має шанс утримати позиції на преміальних ринках ЄС

Ринок сої в ЄС надзвичайно залежний від зовнішніх постачань: вирощуючи близько 3 млн тонн на рік країни Євросоюзу потребують додатково близько 33 млн тонн бобів.

У 2025 році аналітики «Дунайської Сої» прогнозують, що площа посіву сої в ЄС зменшиться на 5-10%. Скорочення посівних площ в країнах ЄС пов’язане переважно з низькою якістю та врожайністю попереднього сезону.

На світовому ринку Бразилія традиційно є основним постачальником не-ГМ соєвих продуктів – бобів, шроту з високим вмістом протеїну та SPC (соєвого білкового концентрату).

Проте експорт не-ГМ бразильської сої до Європи може зменшитись внаслідок скорочення попиту на 30-35% порівняно з 2024 роком й становитиме менш як 1,0 млн тонн.

У 2025/26 році ЄС, ймовірно, частково компенсує цю втрату бразильських поставок не-ГМ продукції за рахунок імпорту з інших місць.

Україна як ключовий постачальник регіональної сої в Європі має потенціал до рекордного врожаю цьогоріч. Так, аналітики «Дунайської Сої» прогнозують площі під соєю в Україні на рівні 2.3 – 2.5 млн га (2.6 млн га в 2024 році), проте вищий валовий збір (+2% до минулого року).

Але варто пам’ятати, що врожай 2025-го стане першим, на який поширюється дія Регламенту (EU) 2023/1115, спрямованого на запобігання імпорту продукції, пов’язаної зі знелісненням і деградацією лісів.

Для українських агровиробників це означає, що вже з кінця 2025 року експорт сої та продуктів її переробки до ЄС буде можливий лише за умови виконання нових вимог щодо простежуваності та підтвердження сталого походження сировини.

Основні норми зводяться до повної простежуваності кожної партії сої до конкретного поля з наданням геокоординат, підтвердження відсутності знеліснення після 2020 року та документального засвідчення законності виробництва. Виробникам слід уже зараз готувати геодані (у форматі GeoJSON), супутникові знімки або інші докази незмінності земель, а також правовстановлюючі документи на ділянки.

Ці новації несуть певні виклики — зокрема, потребу у додаткових ресурсах на аудит, цифровізацію та супровід документації. Особливо це стосується дрібних і середніх гравців. Разом із тим, Україна має шанс посилити свої позиції на європейському ринку, адже на фоні обмежень для інших країн-постачальників (насамперед з високими ризиками знеліснення) наша соя може стати конкурентною як «чиста» за походженням.
Нові регуляторні вимоги ЄС щодо простежуваності продукції стимулюють українських виробників переходити від експорту сировини до глибшої переробки всередині країни. У 2023/24 маркетинговому році обсяги переробки вже перевищили 2 млн тонн, що на 10–15% більше порівняно з попереднім періодом. До того ж зростає частка експорту саме переробленої сої — шроту та олії, що дає змогу не тільки відповідати новим стандартам, а й створювати додану вартість на території України.

Асоціація «Дунайська Соя» фіксує позитивні тенденції: збільшується кількість сертифікованих переробників, розвиваються кооперації між агровиробниками та переробними підприємствами. Такі кроки відкривають доступ до преміальних сегментів ринку та дозволяють українській сої конкурувати на глобальній арені як за якістю, так і за стандартами сталості.

На ринку сої нині панує низхідний тренд: як в Європі, так і глобально ціни просіли під тиском рекордного врожаю в Бразилії та коливань на валютних і енергетичних ринках. В ЄС не-ГМ соя торгується на рівні 420 євро за тонну, а премії на не-ГМ шрот знизилися до мінімумів останніх місяців.

Для українських агровиробників це означає складніші умови для заробітку: ринок залишатиметься маржинальним лише для тих, хто готовий запропонувати не просто сировину, а сертифікований, простежуваний продукт відповідно до нових правил ЄС. Саме якість, відповідність стандартам сталості та глибша переробка стають ключем до збереження рентабельності у сезоні 2024/25.

Українська соя має шанс утримати позиції на преміальних ринках ЄС, але ставка має бути на підтверджений не-ГМ статус і нові вимоги простежуваності — це вже не опція, а необхідність для успішного експорту.

Анастасія Радюк, менеджерка з якості Асоціації «Дунайська Соя»

Позначки:соя, ЄС, Україна