Китай змінює стратегію продовольчої безпеки та може вплинути на світову торгівлю зерном

Китай, на який припадає близько чверті світового споживання зерна та який є одним із найбільших імпортерів сільськогосподарської продукції, затвердив нову стратегію розвитку зернової галузі до 2030 року. Вона передбачає збільшення власного виробництва, диверсифікацію імпорту та нарощування державних резервів. На думку аналітиків, така політика може суттєво вплинути на світову торгівлю зерновими, олійними культурами та кормовою сировиною.

У межах 15-го п’ятирічного плану Пекін має намір збільшити виробництво зерна до 725 млн тонн на рік проти рекордних 714,9 млн тонн у 2025 році. Досягти цього планують за рахунок розвитку селекції, впровадження сучасних агротехнологій, підвищення рівня механізації, розширення зрошення та модернізації сільськогосподарської інфраструктури. Водночас влада прагне утримувати імпорт у «контрольованих межах», щоб зменшити залежність від зовнішніх постачальників і геополітичних ризиків.

Попри курс на самозабезпечення, Китай не зможе повністю відмовитися від імпорту. Країна й надалі потребуватиме високопротеїнової пшениці для борошномельної галузі та значних обсягів сої для виробництва комбікормів. Останніми роками Пекін активно диверсифікував закупівлі, збільшуючи імпорт із Бразилії, країн Чорноморського регіону, Південно-Східної Азії та Центральної Азії, одночасно скорочуючи залежність від поставок зі США.

Аналітики очікують, що нова політика зробить китайський імпорт більш вибірковим. Закупівлі дедалі частіше здійснюватимуться для покриття прогнозованого дефіциту, поповнення державних резервів або використання сприятливої цінової кон’юнктури, а не автоматично зростатимуть разом зі споживанням. Це означає, що рішення Китаю щодо імпортних квот, тарифів, використання запасів і кормової політики матимуть ще більший вплив на світові аграрні ринки.

Водночас реалізація стратегії стикається з низкою обмежень, зокрема дефіцитом орних земель, нестачею водних ресурсів, урбанізацією та зростанням частоти екстремальних погодних явищ. Найскладнішим питанням залишається ринок сої: попри спроби скоротити її використання у комбікормах і розробку альтернативних білкових компонентів, Китай продовжує імпортувати рекордні обсяги цієї культури.

На думку експертів, у найближчі роки саме державна політика Китаю дедалі більше визначатиме ситуацію на світових аграрних ринках. Якщо раніше головним драйвером були темпи зростання споживання, то тепер ключове значення матимуть рішення Пекіна щодо резервів, імпорту, логістики та продовольчої безпеки. Для експортерів зерна й олійних культур це означає необхідність адаптуватися до ринку, де державне регулювання може впливати на торговельні потоки не менше, ніж класичні фактори попиту та пропозиції.