Африка адаптувалася до перебоїв із постачанням українського зерна, але залишається стратегічним ринком

Попри нові російські удари по українській портовій інфраструктурі, країни Африки вже не реагують на них так гостро, як у 2022–2023 роках. Як зазначається в аналітичній статті африканістки Марти Олійник-Дьомочко, африканські ринки значною мірою адаптувалися до змін у чорноморській логістиці завдяки диверсифікації постачальників, створенню стратегічних запасів зерна та посиленню позицій росії на континенті.

Водночас Африка залишається одним із найбільших імпортерів пшениці у світі. Країни Північної Африки щороку споживають близько 45 млн тонн пшениці, значна частина якої імпортується. Єгипет, Алжир, Туніс, Лівія та Марокко залишаються критично залежними від зовнішніх поставок, тоді як у країнах Субсахарської Африки попит на пшеницю продовжує швидко зростати через урбанізацію та зміну структури харчування населення.

Африка також залишається одним із ключових напрямків для українського експорту пшениці. У липні–березні 2025/26 МР на країни континенту припало 49,4% українського експорту пшениці, або 4,89 млн тонн. Найбільшими покупцями стали Єгипет із 2,63 млн тонн та Алжир із 1,8 млн тонн, тоді як Туніс також входить до десятки найбільших імпортерів українського зерна.

Водночас нинішні поставки з України вже не визначають ситуацію на африканських ринках. За прогнозами USDA, у сезоні 2026/27 Єгипет потребуватиме близько 12,5 млн тонн імпортної пшениці, Алжир — 9,2 млн тонн, а Туніс — 1,7 млн тонн. Крім того, Україна втратила частину своїх позицій на окремих ринках, зокрема в Ефіопії, де російська пшениця суттєво посилила свою присутність.

росія за останні роки значно зміцнила свої позиції в Африці. Лише у першому півріччі 2026 року вона експортувала на континент 10,2 млн тонн пшениці, охопивши понад 40 із 54 африканських країн. Окрім конкурентних цін, москва активно використовує зернові поставки як інструмент розширення свого політичного та економічного впливу, у тому числі через безоплатні поставки окремим державам.

Авторка статті наголошує, що, попри зростання конкуренції, Африка й надалі потребуватиме значних обсягів імпортної пшениці через швидке зростання населення та недостатнє власне виробництво. На її думку, для збереження своїх позицій Україні варто розвивати співпрацю з африканськими країнами не лише через експорт зерна, а й через постачання аграрних технологій, передачу експертизи та реалізацію спільних проєктів у сфері продовольчої безпеки.