Високі логістичні витрати роблять зерно Нової Зеландії менш конкурентоспроможним за імпортне

Висока вартість внутрішніх перевезень у Новій Зеландії посилює конкуренцію між місцевими виробниками зерна та іноземними постачальниками. За словами колишнього спеціального торговельного представника країни Хаміша Марра, транспортування зерна між Південним і Північним островами через протоку Кука коштує $110–130/т. У результаті доставка зерна з Австралії до Нової Зеландії в окремих випадках обходиться дешевше, ніж перевезення продукції всередині країни. Про це він заявив під час аграрного форуму в Університеті Лінкольна.

Проблема високих логістичних витрат загострюється на тлі зростання залежності Нової Зеландії від імпортного зерна та кормової продукції. За оцінками Марра, близько 60% потреб країни в зерні та кормах забезпечується завдяки зовнішнім поставкам. У 2025 році сукупний імпорт пшениці, кукурудзи, ячменю, соєвого шроту та пальмоядрової кормової продукції досяг 2,9 млн тонн проти 1,8 млн тонн у 2010 році. Таким чином, за 15 років закупівлі за кордоном збільшилися приблизно на 60%.

Водночас внутрішнє виробництво зерна у Новій Зеландії практично не зростає. Якщо у 2010 році аграрії виробляли близько 900 тис. тонн зерна, то у 2025 році цей показник становив приблизно 1 млн тонн. Через значні транспортні витрати та конкуренцію з дешевшою імпортною продукцією внутрішні ціни на фуражне зерно наближаються до собівартості його вирощування або навіть опускаються нижче. Це скорочує прибутковість місцевих господарств та обмежує можливості для нарощування виробництва.

За словами Марра, ситуацію ускладнює недостатній розвиток транспортної інфраструктури та відсутність механізмів підтримки внутрішніх перевезень. Для порівняння він навів Австралію, де держава субсидує транспортування вантажів між Тасманією та материковою частиною країни. Водночас Нова Зеландія як країна, орієнтована на міжнародну торгівлю, не може розраховувати на масштабні обмеження імпорту зерна. Тому місцевим виробникам необхідно шукати альтернативні способи підвищення конкурентоспроможності, зокрема через розвиток інфраструктури та просування продукції місцевого походження.

Одним із можливих напрямків розвитку експерт називає використання системи сертифікації NZ Grown Grains, яка дозволяє підкреслити походження та якість місцевого зерна. Водночас подальше розширення молочного тваринництва може збільшити попит на кормову сировину та ще більше посилити залежність країни від імпорту. За відсутності змін у транспортній інфраструктурі та структурі виробничих витрат місцеві аграрії ризикують і надалі втрачати конкурентні позиції, що може стимулювати скорочення площ під зерновими культурами на користь інших напрямків сільського господарства.

Tags: зерно, Нова Зеландія