Український парадокс: чому рекордний урожай створив проблеми, властиві дефіциту

Україна у поточному аграрному році встановить одразу кілька рекордів – як загальногалузевих, так і локально-регіональних та нішевих. Станом на 25 листопада валовий збір зернових та зернобобових культур сягнув майже 80 млн тонн, що відповідає попередньому, встановленому двома роками раніше, історичному максимуму.

Враховуючи, що незібраними ще залишається близько 5% площ, то можна з упевненістю говорити: урожай в Україні 2021 року – знову рекордний. Сумарна пропозиція зернових та олійних становить 105 млн тонн. Попри вражаючу цифру, ажіотажу вона не викликала: успіхи в агрогалузі останні 10 років сприймаються як належне. І навіть влада, що погрузла в репутаційних кризах і гостро потребує наочних прикладів своїх звершень, утримується від переможних реляцій із цього приводу. Чому так відбувається, розбирався Mind.

Автори перемог

Топова четвірка областей, що зробили найбільший внесок у результат збиральної кампанії, незмінна: Вінницька (6,2 млн тонн), Полтавська (5,6 млн тонн), Чернігівська (5,4 млн тонн) та Одеська (5,1 млн тонн) . Однак завдяки надсприятливим погодним умовам низка регіонів побили свої традиційні середньорічні показники – так, у Дніпропетровській області зібрано найбільший за 10 років урожай у 5 млн тонн, що на третину більше, ніж минулоріч.

Як і попередні кілька років, основною сільськогосподарською культурою в Україні залишається кукурудза. Прогноз урожаю становить 38 млн тонн, з яких 35 млн вже зібрано. Це історичний максимум і на 8 млн більше, ніж минулого року. «Срібло» у пшениці – цієї культури зібрано 33 млн тонн за потреби внутрішнього ринку лише в 7,5 млн. тонн.

Кількість vs якість

Як уже згадувалося, обсяг урожаю значно перевищує потреби внутрішнього ринку, за деякими культурами – у рази. Щодо найбільш соціально-чутливої категорії – пшениці, пропозиція вища за внутрішній попит майже вчетверо (!). Здавалося б, за такої кон’юнктури проблема дефіциту не може виникнути апріорі. Але в Україні можливе все.

«Минулого року врожай, незважаючи на те, що він був меншим за обсягом, був якіснішим: продовольчої пшениці в ньому було 65-70%», – говорить  директор Спілки «Мукомоли України» Родіон Рибчинський.

Неважко зауважити, що навіть 40% від 33 млн тонн – це все одно значно більше, ніж потрібно українським переробникам та хлібопекарям. Але тут про свої права заявляють експортери зерна, які теж цього сезону виходять на рекорди.

Продажний марафон

Станом на початок грудня пшениці експортовано вже близько 10 млн тонн. За даними операторів ринку, 90% із неї – продовольчі класи.

Президент Української зернової асоціації Микола Горбачов нагадує, що зерновий ринок України генерує 40% загальної експортної виручки країни. За його прогнозом, загальний обсяг експорту зернових та олійних на поточний сезон (липень 21-червень 22) становитиме 70 млн тонн, тобто дві третини зібраного.

Пшениця у листопаді 2021 року додала у вартості 38% до листопада 2020-го. Але тренд не зупиняється, тому на зовнішніх ринках цінова планка може досягти $400 за тонну пшениці.

Незважаючи на декларований «євросоюзно-центризм», основним напрямом українського аграрного експорту залишається Китай.

«Я себе не обділив?»

Традиційно обсяг експорту зерна з України регулюється меморандумом, який підписує Мінагрополітики та галузеві асоціації, що представляють як внутрішніх гравців, так і експортерів –всі сторони разом визначають максимально допустимий ліміт зі стратегічних культур. Але цьогоріч вперше за майже 10 років консенсусу не вийшло.

Як пояснює Рибчинський, спочатку пекарі пропонували зафіксувати в обсязі експорту пшениці (25 млн тонн) поділ на продовольчі та фуражні класи, щоби гарантувати наявність борошномельної якісної сировини на внутрішньому ринку.

«Ми запропонували позначити в узгодженому обсязі експорту пшениці цього року частку продовольчої пшениці в 45%», – каже він, додаючи, що після формальної згоди Мінагро ця вимога до меморандуму так і не увійшла. Експорт залишається рекордним і не зупиняється ні на день.

Сьогодні ситуація є такою, що продовольча пшениця 2 класу на ринку відсутня. Навряд чи йдеться про тотальне вивезення – швидше, виробники притримують її для подальшого зростання цін.

Пекарі вже попередили: до кінця року подорожчання хліба та виробів із борошна становитиме 10-15%, а пік дефіциту борошна очікується у січні-лютому.

При цьому проблема може перетекти і на наступний сезон – довга осіння посуха у багатьох регіонах призвела до того, що перші сходи пшениці озимої, яка сформує врожай-2022, ослаблені. Також на вартості зерна врожаю наступного року позначиться газова криза, що спровокувала стрибкоподібне подорожчання мінеральних добрив.

Нещодавно призначений заступником міністра економіки Денис Кудін заявив: відомство слідкує «за динамікою світових цін, моніторить залишки, розуміє динаміку експорту і має достатньо часу, щоби вживати заходів реагування». Позиція Мінагрополітики щодо забезпечення населення якісним хлібом, як, втім, і з більшості складних тем – відсутня.

Mind