Молочне скотарство опинилося на межі виживання через війну

Автор статті:

Юлія Радчук

Аналітик проєкту «Сімейні молочні ферми»

Молочний ринок останні роки працював в умовах дефіциту сировини. З кожним роком галузь показувала все гірші показники. Якщо до 24 лютого молочне скотарство перебувало у критичній ситуації, то сьогодні воно на межі виживання.

За інформацією учасників ринку, у багатьох постраждалих від війни регіонах продуктивність корів знизилася на 15-70%. У безпечніших областях продуктивність теж упала через брак кормів, ветеринарних препаратів і деззасобів, вимушені зміни раціонів, хвороби худоби тощо.

Населення активніше продає та вирізає поголів’я великої рогатої худоби – причини очевидні. У промислових господарств із областей, де не було/немає бойових дій, скорочення поголів’я не таке інтенсивне, та все одно є.

У 10 областях, які зазнали/зазнають бойових дій, у промисловому поголів’ї ВРХ найбільші втрати. За розрахунками аналітиків проєкту «Сімейні молочні ферми», лише за січень-травень цього року в Україні стало менше на 19% корів, а це близько 300 тис. голів.

Спілка молочних підприємств України має оптимістичніші прогнози – скорочення поголів’я ВРХ на 15% до кінця року. Та всі експерти одностайні в думці, що поголів’я худоби в Україні скорочуватиметься і надалі через руйнування ферм, проблеми з кормами та іншими складовими операційної діяльності. Для досягнення довоєнних показників знадобиться не один рік, можливо, й не десятиліття, і суттєва державна підтримка, як от у дружніх нам поляків.

За такої ситуації логічно, що скорочується виробництво сирого молока. Якщо за п’ять місяців 2021 виробництво молока скоротилося на 5%, як порівняти з аналогічним періодом попереднього року, то цього року динаміка у декілька разів глибша: за нашими розрахунками, у січні-травні -18% (близько 600 тис. тонн).

За попереднім прогнозом Асоціації виробників молока, у 2022 році скорочення виробництва молока промисловими господарствами становитиме 19,5%. Наші аналітики вважають, що загальний вал виробництва молока скоротиться ще сильніше, оскільки 68% продукувало населення, яке нині інтенсивніше позбувається поголів’я.

Із закупівельними цінами на молоко ситуація не краща. Якщо для промислових господарств переробники не так різко зменшили її, то населення і тут постраждало більше: у деяких регіонах ціни впали мало не вдвічі – до 5-6 грн/л, інші одноосібники за свій продукт отримують 7-8 грн/літр – дешевше за мінеральну воду.

Війна переформатувала ринок молока з дефіцитного на профіцитний. І самозабезпеченість молочного ринку буде вищою за 100% до кінця року. Це означає, що молочна галузь потребує експортної підтримки. Саме експорт зможе суттєво допомогти всім учасникам цього, здавалося б, замкнутого кола: і виробникам, і переробникам. А найбільшої підтримки потребує саме населення, оскільки має більшу частку у виробництві молока і потерпає від основної проблеми – збуту та несправедливої закупівельної ціни.

Що ж далі? Молочне скотарство приречене чи все ж з’явиться світло в кінці тунелю? Звісно, сьогодні доля чи не усіх галузей, економіки, країни та її людей вирішується на полі болі. Тому й ситуація на молочному ринку залежатиме насамперед від подій на фронті. Але покращення ситуації можливе через відновлення та пожвавлення експорту.

А ще громади і держава мають збільшити закупівлі вітчизняної молочної продукції, тому виробникам молока варто серйозно замислитися над створенням доданої вартості та перероблення своєї продукції.

Крім того, українські молочні господарства потребують підтримки і з боку держави, і з боку недержавних інституцій, і на міжнародному рівні. Молоко та молочні продукти мають стати одним із векторів гарантій продовольчої безпеки України та світу.

Позначки:Україна, молоко