Чорноморський регіон є основним джерелом постачання зернових для Близького Сходу, Північної Африки та деяких частин Азії

UkrAgroConsult

Зростання населення, обмежені площі сільськогосподарських угідь та запаси води означають, що країни Близького Сходу повинні імпортувати зерно зі світового ринку, який різко змінився за останні роки, щоб прогодувати своє населення, повідомляє УкрАгроКонсалт із посиланням на World-Grain.com.

Серія криз переконала уряди країн Близького Сходу в тому, що їм потрібно забезпечити продовольчу безпеку, зберігаючи запаси та купуючи зерно заздалегідь.

Вурал Курал, виконавчий секретар IAOM Eurasia, розповів, що «за останні два десятиліття потоки торгівлі зерном значно змінилися, що зумовлено ціновою конкурентоспроможністю, політичними змінами та розвитком інфраструктури».

Він наголосив на зростанні ролі Чорноморського регіону, який значною мірою витісняє постачальників зі США, Канади та ЄС.

«Ці країни [країни Чорноморського регіону – ред.] стали конкурентоспроможними завдяки нижчим виробничим та транспортним витратам, стратегічній близькості до імпортерів (Близький Схід та Північна Африка, Східне Середземномор’я, Азія), збільшенню інвестицій в портову та логістичну інфраструктуру (наприклад, порти новоросійськ, Миколаїв, Констанца). Це зміщення маршрутів постачання на Схід зробило Чорне море центральним зерновим коридором, що особливо важливо для Туреччини – вона позиціонується як транзитний, переробний та експортний центр», – сказав Курал.

«Чорноморський регіон зараз є основним джерелом постачання для більшої частини Близького Сходу, Північної Африки та деяких частин Азії, витісняючи більш віддалених постачальників. Туреччина стала не просто імпортером, а й провідним світовим експортером борошна, адаптуючись до цих нових торговельних потоків та лідируючи в них», – заявив Курал.

Туреччина за останні 10 років перейшла від залежності від вітчизняного виробництва зерна з деяким імпортом з ЄС та США до поставок з росії та України завдяки географічній близькості, логістичним перевагам та привабливим цінам.

Сьогодні Туреччина імпортує зерно, переважно пшеницю, з Чорноморського регіону, переробляє його на борошно, а потім експортує борошно до понад 100 країн, що робить її провідним світовим експортером борошна.

Країни східного Середземномор’я – Ліван, Йорданія та Сирія – збільшили імпорт з росії та Туреччини завдяки привабливій ціновій політиці та логістиці, тоді як в арабських країнах, таких як Єгипет, Саудівська Аравія та Ємен, росія та Україна зараз домінують в ланцюгах поставок пшениці, особливо для Єгипту, найбільшого імпортера пшениці у світі.

Заглядаючи в майбутнє, слід зазначити, що клімат та геополітика матимуть дедалі більший вплив на торговельні потоки, а зміна клімату впливатиме на врожайність, зміщуватиме виробничі зони та створюватиме нові логістичні вузькі місця.

«Конфлікти та санкції, як це було видно під час російсько-української війни, змінять коридори та підштовхнуть диверсифікацію», – сказав Курал.

Спостерігається також тенденція до регіоналізації. Країни надаватимуть пріоритет стійкості та самозабезпеченню сільськогосподарською продукцією.

На нещодавній конференції IGC у червні 2025 р. World Grain запитала експертів з Близького Сходу про потенціал перенаправлення торгівлі, особливо враховуючи, що ЄС припинив дію «Автономних торговельних заходів», за якими українське зерно могло вільно надходити до нього.

Йорданський трейдер Малак Аль Акієлі, засновниця та генеральна директорка Golden Wheat for Grain Trading, наголосила, що Йорданія протягом останніх 5 років імпортувала пшеницю з Румунії та купувала за специфікацією. «Ми купуємо не за походженням, тому що ми чутливі до ціни. Для інших покупців ми імпортуємо з Аргентини, Франції, залежно від сезону, та України, але я б сказала, що для країни, чутливої до ціни, потрібно просто дотримуватися специфікації, і це Румунія для пшениці», – наголосила вона.

Мутлак Аль-Заїд, генеральний директор Kuwait Flour Mills and Bakeries, сказав, що Кувейт, який імпортує всю свою пшеницю, залежить від зберігання.

«Ми вважаємо, що зберігання є батьком продовольчої безпеки, тому що без зберігання буде важко задовольнити потреби людей, а також дуже важливі попередні закупівлі. У нас є запаси приблизно на 3-6 місяців і попередні закупівлі приблизно на 6 місяців», – заявив він.

Він також підкреслив необхідність інвестування у виробничі потужності, а також у інфраструктуру зберігання та торгівлі.

Тарек Ель Азаб, комерційний керівник Corteva Agriscience у Північній Африці/Близькому Сході, зазначив, що «регіон переживає швидке зростання населення, яке перевищує 2%, що насправді вище, ніж середній показник для країн із середнім рівнем доходу – 1,3%», також пояснивши, що доступність землі та води обмежена.

«Найбільшою проблемою є залежність від імпорту. Регіон сильно залежить від імпорту зерна через обмежене місцеве виробництво. Включіть глобальні регуляторні проблеми, такі як тарифи, суворіший контроль якості, затримки на митниці… додайте геополітичні ризики та валютний контроль, і ви побачите, що ця залежність від імпорту робить регіон вразливим до глобальних перебоїв у постачанні. Якщо ми подивимося на зміну клімату та зміни навколишнього середовища, це фактично створює більший тиск на місцеве виробництво зерна», – сказав він.

Вирішення проблем у зерновій галузі на Близькому Сході вимагає поєднання політичних реформ, технологічних інновацій та регіональної співпраці, а також інвестицій в інфраструктуру.

Позначки:пшеницю, Північна Африка, імпорт, Туреччина, зерно, Чорноморський регіон, борошно, Азія, Близький Схід