Чому Казахстан втратив статус найбільшого експортера борошна

Світовим лідером з експорту борошна Казахстан став 15 років тому 2007 року. Проте протриматися на вершині вдалося лише три роки, а 2011-го нас потіснила Туреччина. У чому проблеми зернопереробки країни та які у неї сьогодні перспективи?

Унікальні погодно-кліматичні умови Казахстану з мінімумом літніх опадів та високими температурами допомогли вітчизняним зернопереробникам створити бренд казахстанського борошна, пише головний редактор Eldala.kz Сергій Буянов. Справа в тому, що пшениця, що виросла в наших степах, має високий вміст клейковини. У вологих регіонах зерна одержують більше, але якістю воно нижче. І попит на казахстанське борошно пояснюється тим, що його часто використовують як покращувач – високоякісне зерно підмішують до пересічного, отримуючи середній показник, достатній для хлібопекарів.

Особливо на якість борошна звертають увагу південні сусіди Казахстану, країни Середньої Азії, де традиційно випікаються коржики. Їх можна виробляти тільки з борошна найвищої якості. І довгий час Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан забезпечували казахстанським мукомолам стабільне зростання збуту. Завдяки цьому у 2007 році Казахстан вийшов на перше місце у світі за обсягом експорту борошна з показником у 1 млн 454 тис. тонн. Позаду залишилися Туреччина та Євросоюз, два інших лідери. Зростання обсягів тривало до 2010 року, досягнувши 2 млн 300 тис. тонн. До того моменту в країні працювала майже тисяча борошномельних компаній, що мають потужності для переробки 12 млн тонн зерна на рік. Це при тому, що на момент розпаду Радянського Союзу в Казахстані було лише близько 80 млинів із сумарною потужністю переробки до 2,5 млн тонн на рік.

Здавалося б, перспективи борошномельної галузі Казахстану були безхмарними, але після піку почався спад. Його причиною стало те, що держави Середньої Азії дійшли рішення розвивати власну борошномельну промисловість. І вибудували для цього систему стимулів для власної промисловості і перепон – для казахстанської. Зокрема, тарифи та мита на ввезення в ці країни сировини (тобто високоякісної казахстанської пшениці) або обнулилися, або зменшилися, а на постачання переробленої продукції (муки) вони зросли.

Хоч як це парадоксально, допоміг Середній Азії у розвитку борошномелля і сам Казахстан. Справа в тому, що в той період різко подорожчала доставка казахстанської пшениці до портів Чорного та Балтійського морів. Через це вітчизняні агрохолдинги переорієнтували поставки на ту ж саму Середню Азію. І мільйони тонн пшениці потекли туди, завантажуючи млини дешевою сировиною.

При цьому продажу борошна і зерна йшли на умовах рівного доступу. Тобто Казахстан ніяк не обмежував експорт сировини на користь переробленої продукції, незважаючи на те, що на всіх рівнях декларувалася саме ця мета – збільшувати відвантаження за кордон сільгосппродукції з доданою вартістю.

Борошномели Середньої Азії мали переваги перед казахстанськими колегами не лише у вигляді адміністративних заходів їх урядів, а й у вигляді нижчих тарифів на електроенергію та дешевшої робочої сили. Отже, зернопереробка швидко розвивалася. Насамперед в Узбекистані. В результаті навіть деякі казахстанські борошномельні компанії почали переносити виробництво в той же Узбекистан.

На честь наших зернопереробників вони знайшли спосіб адаптуватися до ситуації, перенаправивши поставки на ринок Афганістану. Наприклад, якщо в 2012 році 47% експорту казахстанського борошна припадало на Узбекистан і 28% на Афганістан, то в 2017-му – вже тільки 23% на Узбекистан і майже 70% на Афганістан.

Однак незабаром і тут виникли ризики: держави Середньої Азії поступово не лише вийшли на забезпечення внутрішнього ринку, а й почали конкурувати із Казахстаном на зовнішніх. Насамперед йдеться саме про Афганістан. Узбецькі борошномели мають ту перевагу, що постачання на афганський ринок обходяться їм дешевше. Адже казахстанські борошномели зі своєю продукцією їдуть територією Узбекистану і платять за це транзитний тариф. Це підвищує собівартість казахстанської муки для афганців, і їм стає вигідніше купувати узбецьку. Тим більше, що вона зроблена з тієї самої казахстанської пшениці. І навіть звичні ринку бренди узбецькі виробники навчилися підробляти, видаючи контрафакт за автентичну казахстанську продукцію.

Яких збитків завдає Казахстан у зв’язку з цією ситуацією? По-перше, зниження обсягу продажу. За підсумками 2021 року країна експортувала 1 млн 453 тис. тонн борошна (нагадаємо, що пік припав на 2010 рік з 2,3 млн тонн). По-друге, скорочення кількості борошномельних компаній у країні. Нині їх приблизно в чотири рази менше, ніж у період розквіту зернопереробки (близько 250). По-третє, скорочення обсягів переробки зерна веде до падіння виробництва висівок. А це – недорогий корм для птахівників і тваринників. А отже, по ланцюжку дорожчає виробництво яєць, молока та м’яса.

До речі, в якийсь момент борошномели Казахстану мали надію на те, що зможуть розпочати постачання борошна до Китаю. Цей ринок дуже ємний. Адже, незважаючи на те, що Китай є найбільшим у світі виробником пшениці, потреби величезного населення власне виробництво не покриває. Однак і тут ситуація виявилася такою, що Піднебесна вважає за краще імпортувати зерно і переробляти його самостійно. А постачання борошна з Казахстану перешкоджає мито у розмірі 60%. За фактом це загороджувальний бар’єр.

Таким чином, Середня Азія залишається єдиним реальним ринком збуту борошна з Казахстану. І в останні два борошномели країни змогли знайти можливість стабілізувати експортні поставки, перейшовши на переробку російського зерна. Воно приходить до Казахстану за нижчою ціною, ніж пшениця вітчизняного виробництва, що імпортується в той же Узбекистан. Внаслідок цього виник ціновий спред на сировину – на користь казахстанських борошномелів. Навесні нинішнього року борошномельне Казахстану на кілька місяців опинилося у скрутному становищі, коли Росія заборонила постачання пшениці до Казахстану. Проте після зняття обмежень торгівля успішно продовжилася. Це дозволило казахстанським борошномелам вже за підсумками жовтня досягти експорту в обсязі всього 2021 року – понад 1 млн 450 тис. тонн. А загалом за 2022 рік борошномели Казахстану розраховують продати за кордон до 2 млн тонн.

І це не межа. Президент Союзу зернопереробників Казахстану Аліхан Талгатбек прогнозує, що 2023 року Казахстан збільшить експорт борошна ще на 20%, до 2,4 млн тонн. Щоправда, реалізувати ці плани вдасться лише в тому випадку, якщо не станеться експансія до Середньої Азії пшениці та борошна з Росії. Поки що цей процес стримує високий транзитний залізничний тариф територією Казахстану для російської сільгосппродукції. Через нього російське борошно на ринку того ж Афганістану коштуватиме дорожче за казахстанське на $60 з тонни. Росіяни вже порушували питання про відміну транзитного тарифу, але поки Казахстан не пішов назустріч цим пропозиціям, розуміючи, що це стане новим, цього разу смертельним, ударом по вітчизняній зернопереробці.

Позначки:Казахстан, борошно