Алжир у пошуках самозабезпечення пшеницею: реальна мета чи постійний міф?

Алжир залишається одним із найбільших у світі імпортерів пшениці на душу населення, що підкреслює його глибоку залежність від іноземних поставок для забезпечення продовольчих потреб. Незважаючи на величезні земельні ресурси та активні зусилля уряду щодо відродження сільського господарства, самозабезпечення пшеницею залишається недосяжною метою.

Зростаючий попит і обмежене внутрішнє виробництво
Попит на пшеницю в Алжирі невпинно зростає. Хліб, кускус і макаронні вироби є основою алжирського раціону, створюючи величезний тиск на ланцюг постачання зерна. З населенням понад 45 мільйонів, яке продовжує зростати, споживання пшениці, особливо в містах, лише посилюватиметься. Однак внутрішнє виробництво пшениці демонструє лише незначний прогрес. Урожайність залишається нижчою за міжнародні стандарти через застарілі зрошувальні системи, непередбачувані погодні умови, слабкі сорти насіння та обмежену механізацію. Навіть за наявності великих площ орних земель на Високих плато та на півдні, масштабне промислове сільське господарство ще не розвинене, що утримує внутрішню пропозицію значно нижче національного попиту.

Нова аграрна стратегія: перші кроки та виклики
Нова аграрна стратегія уряду зосереджена на залученні інвестицій у сучасні сільськогосподарські технології, розширенні культивованих земель і заохоченні участі приватного сектору, включно з іноземними партнерами. Регіони, такі як Ель-Уед, Тімімун і Адрар, розглядаються як перспективні для великомасштабного виробництва зернових завдяки потенціалу для зрошення за допомогою центрально-осьових систем і цілорічного вирощування. Пілотні проєкти в цих районах показали покращення врожайності завдяки кращим сортам насіння та зрошенню, але масштабування залишається проблемою. Логістика, нестача робочої сили, високі витрати на ресурси та нерозвинена транспортна інфраструктура в віддалених регіонах гальмують необхідне розширення.

Рівняння самозабезпечення: реальність чи вигадка?
Самозабезпечення пшеницею є стратегічною метою, яка часто згадується в національних політичних документах, але розрив між цілями та реальністю залишається значним. У останні роки Алжир імпортував понад 7 мільйонів тонн пшениці, навіть у періоди відносно хороших урожаїв, що робить країну одним із лідерів за імпортом пшениці на душу населення. Кліматична вразливість, особливо посухи в північному сільськогосподарському поясі, продовжує ускладнювати виробничі зусилля. Без значних інвестицій у водогосподарювання, включно з опрісненням і сучасними зрошувальними системами, залежність Алжиру від імпорту, ймовірно, збережеться.

Висновок: амбіція, що потребує практичної реалізації
Мрія Алжиру про самозабезпечення пшеницею є привабливою — вона ґрунтується на продовольчій безпеці, економічній незалежності та національній гордості. Проте без відчутних покращень у врожайності, ефективності та інфраструктурі ця мета ризикує залишитися політичним гаслом. Нова аграрна стратегія пропонує шлях уперед, але для досягнення результатів потрібні десятиліття послідовних зусиль, стабільна політика та значні інвестиції. Наразі самозабезпечення пшеницею залишається довгостроковою мрією, а не швидким досягненням, і уряду необхідно поєднувати амбіції з реалізмом, модернізуючи сільське господарство сталим шляхом.

Позначки:пшениця, продовольча безпека, Алжир