Микола Сольський: “У ЄС не було вимог, що наше зерно має йти лише транзитом. При цьому європейський бізнес добре заробив на українському збіжжі”

Країни ЄС від самого початку не забороняли постачати українське зерно на свої ринки. Більше того, частина цих країн (що зараз ввели обмеження) хотіла українського зерна, щоб зменшити ціну виробництва харчів і наростити власний експорт.

Міністр аграрної політики та продовольства Микола Сольський в інтерв’ю БізнесЦензор розповів, хто споживає найбільше українського зерна, чи буде Україна експортувати збіжжя морем якщо РФ відмовиться наступного разу продовжити дію зернового коридору, скільки поляки заробили на кукурудзі та пшениці з України і чому після обмеження українського експорту зернових в країнах ЄС подорожчають продукти харчування.

Також міністр повідомив, яка частина українських земель замінована і забруднена через бойові дії, скільки буде коштувати рілля після вступу України в ЄС і чи варто іноземцям дозволяти купувати її.

– Дія “зернової угоди”, яка дозволяє Україні експортувати зерно зі своїх ключових портів Чорного моря, продовжена ще на два місяці. Як він працював до цього?

– Останні п’ять місяців кораблі проходять погано, це пов’язано з діяльністю російської сторони, адже, щоб судно із зерном пройшло Босфор, потрібно їхнє схвалення. У нас була принципова домовленість у тому, що росіяни не можуть впливати на те, які кораблі з зерном проходять і як формується черга суден.

Проте впродовж останнього часу вони постійно втручаються в цю процедуру. Україна подає заявку в Туреччину, які кораблі треба випустити. А росіяни починають розказувати, як їх пропускати, генерують ідеї на кшталт: “давайте це судно в Африку або в Азію”. Але це питання українського бізнесу. Уявіть собі, навіть протягом тижня у російської сторони міняється підхід без пояснень.

До середини минулої осені, коли вперше відбулось подовження угоди по зерновому коридору, в нас такої проблеми не було – скільки приходило кораблів, стільки і випускали. Потім росіяни почали обмежувати кількість кораблів, з кожним місяцем все більше і більше. Наприклад, десять кораблів хочуть вийти, а нам кажуть обрати два-три. Як обрати, кого пропустити? В нас були різні ідеї. Наприклад, в порядку живої черги. Кораблі можуть вантажитись у трьох портах – в Одесі, Чорноморську та Південному. Розподілили кораблі між цими трьома портами. Тобто кожен порт отримує квоту на приблизно третину.

– Якщо порівнювати час, коли найкраще працював зерновий коридор і зараз, скільки проходить кораблів за добу?

В жовтні було 179 кораблів, тобто виходило шість кораблів за добу. Зараз менше одного.

– Чого росіяни добиваються?

Є вимоги з їх сторони. Я не можу їх коментувати.

– А скільки кораблів мають виходити щодня?

– Наша позиція – без обмежень. Не може обмежуватись кількість кораблів. Ми абсолютно впевнені, що фізично можна заглянути в трюм за 10 хвилин. Перевірка це не обмежувальний фактор. Інші моменти пов’язані з переговорами я не готовий коментувати.

– Якщо ви не зможете домовитись про продовження роботи зернового коридору через два місяці, то він продовжить працювати без росіян?

– У нас є план Б. Залишається питання, які кораблі будуть згодні без гарантій від всіх учасників цих відносин подавати судна в наші порти. Ми внесли зміни в бюджет, виділили кошти. Мінінфраструктури розробило процедуру страхування. Якщо не буде варіанту А, запустимо варіант Б.

– Буде страхуватись і вартість вантажу, і судно?

– А по-іншому не може бути. Тут питання не тільки у страховці, але і військові повинні сказати своє слово.

– Туреччина зацікавлена, щоб коридор надалі працював?

– 100%. Очевидно, що зацікавлена і політично, і фінансово.

– Яка частка зерна з України йде на ринки Туреччини?

– Якщо дивитись буквально, скільки зерна за митними документами йде в Туреччину – це десятки відсотків впродовж деяких місяців. Але така статистика не відображає всієї картини. Більшість зерна, що купують турецькі компанії, це прямий або перероблений реекспорт. Туреччина дуже добре на ньому заробляє і хотіла би заробляти далі. Тут наші інтереси в плані функціонування зернового коридору співпадають.

– Який відсоток зерна загалом йде з України морем зараз?

– У нас експортується 5 – 6, 5 млн т зерна щомісячно, з цього обсягу на порти Одеси, Чорноморська та Південного приходиться половина. Потім на дунайські порти приходиться від 1 до 2 млн т. Решта – залізна дорога або автотранспорт – Польща, Угорщина, Словаччина.

– Як ви оцінюєте останню заяву міністрів сільського господарства країн ЄС стосовно обмеження ввозу українського збіжжя? Як її розуміти? (Міністри сільського господарства 14 країн Європейського Союзу надіслали лист до Єврокомісії, в якому висловлюється “серйозна стурбованість” щодо компромісу, досягнутого Брюсселем і п’ятьма сусідами України стосовно обмеження імпорту української аграрної продукції).

– Чотирнадцять європейських міністрів сільського господарства вважають, що є правила, яким треба слідувати і ми також так вважаємо. Рішення країн стосовно обмеження сільгоспкультур з України не відповідають європейському законодавству і вони самі це визнають. Політика торгівлі на території Євросоюзу це виключно пріоритет Брюсселя. Ми, як і міністри цих країн, вважаємо, що не можна діяти не за правилами. Обмеження можуть вводитись згідно процедур, які прийняти в Євросоюзі. Має досліджуватися ринок, заслуховуватись одна сторона, інша сторона.

Рішення, що прийняті самостійно окремими країнами, про які ми дізнавались в кращому випадку за день до їх прийняття, продиктовані не економікою, і це дуже погано. Треба повернутись до законів, які ЄС для себе встановила. Ми в межах цих законів будемо наводити аргументи.

Польський бізнес на українському зерні наростив переробку своїх продуктів, витіснив з цього ринку виробників з інших країн.

– Польські аграрії звинувачують Україну в тому, що українське зерно, яке мало йти транзитом в треті країни осідало на польському ринку і таким чином зруйнувало їм ринок.

– В чому тут можна звинуватити українців? Я чув подібні заяви на польському телебаченні від горе-спеціалістів, що одночасно “розбираються” в багатьох сферах. В мене прохання до авторів таких заяв, хай вони дадуть посилання на закон на якесь джерело, окрім думки місцевого фермера, що це так мало бути.

На жодних переговорах не було таких вимог, що зерно, яке пересікає кордон з Польщею, має йти лише транзитом. Більше того, частина цих країн (що зараз ввели обмеження) хотіла українського зерна. Ви можете подивитись, яка в них тоді була посуха. Без української кукурудзи вони мали б купувати дорогу кукурудзу в Бразилії чи Америці.

У нас була нормальна торгівля, від якої поляки неймовірно виграли. Поляки у 2022 році збільшили імпорт сільгосппродукції на 7 млрд євро, з України зокрема – на 1,8 млрд євро. Експорт збільшили на 10 млрд євро в основному переробленої продукції, але й зерна також. Збільшили торгівельне сальдо на 3 млрд євро, збільшили експорт м’яса та м’яса птиці на цілих 37% за один рік. Вони збільшили експорт молочних продуктів. На 40% збільшився експорт зернових продуктів. Польський бізнес на українському зерні наростив переробку своїх продуктів, витіснив з цього ринку виробників з інших країн. Ми один одному мали б потиснути руки. Ми виходили з нашої ситуації як могли, ми не заробили грошей, а поляки заробили.

Стандартно фермер у північній півкулі збирає зерно восени і продає частину, а іншу частину притримує, щоб продати весною, коли починається новий сезон, в очікуванні пікових цін. Як правило, ціна восени менша ніж весною. І коли восени була захмарна ціна, фермери з сусідніх країн чомусь не продавали своє зерно, а думали, що весною ціна буде ще більша. Але тенденція помінялась весною, ціна впала, але не через Україну.

По-перше, світові ринки відрегулювались, пройшов перший шок від війни в Україні, налагодились нові торговельні маршрути. Це опустило трохи високу ціну. В Бразилії два сезони підряд рекордні урожаї. Два сезони в Бразилії – один рік. Вони вже в березні сказали, ми засіялись настільки добре, що в нас буде ще один рекорд цього літа.

Рекорд в Бразилії відчувають фермери в будь-якій країні світу. Глобальні ціни поповзли вниз. Навіть якщо б закрились українські кордони, тенденцію це не змінило б. Деякі з цих країн, що зараз обмежили українське зерно, самі просили наше збіжжя і не виключено, що в цьому сезоні ще попросять. Але для місцевого фермера Бразилія десь дуже далеко, а українське зерно їде в нього в селі по дорозі.

При цьому насправді, і переробна промисловість, і логістика цих країн добре заробила на українському зерні.

Якщо порівнювати з нашими сусідами, то в сусідніх країнах земля такої ж якості як в Україні зараз менше ніж 8 000 -10 000 євро не коштує. Очевидно, що ми підтягнемось до наших сусідів.

– А інвестують зараз європейці у розширення цієї логістики для українського зерна?

– Не дуже інвестують. І тут я бізнес розумію, дай Бог, ми росіян виженемо з нашої території. А коли працюють українські порти європейські шляхи в такому розмірі не потрібні.

– Як ви думаєте, що буде в червні? Чи подовжать наші європейські сусіди обмеження на ввіз зерна чи ні?

– Зрозуміло, що наша позиція – не подовжувати. Хоча публічні причини, через які вони ввели обмеження, збільшаться – з’явиться новий врожай. Проте треба пояснювати, що нове зерно це не основна причина зниження цін. Зараз ведуться непрості перемовини і будуть ще, проте що буде після 5 червня я не можу наразі сказати. Зараз вони публічно роблять заяви, що вони хотіли б подовження обмежень.

В нас будуть складні переговори з Європою, навіть не в цьому контексті. А в контексті нашого вступу до ЄС. Це не добре і не погано. Ми вже отримали певний досвід. Треба прийняти, що це так є, в Євросоюзі кожен максимально намагається відстояти своїх. В них так функціонує політична система, демократична система так функціонує, вони дивляться, як реагує виборець. Завжди результат переговорів в 90% випадків, це компроміс чогось. Наш досвід це свідчення того, що ми близько до Європи. Я б вважав, що це так треба сприймати. А не ображатись.

Деякі з цих країн, що зараз обмежили українське зерно, самі просили наше збіжжя і не виключено, що в цьому сезоні ще попросять.

– Як ви можете прокоментувати нещодавну заяву Молдови, яка також говорила про обмеження ввозу зерна з України.

– Ми дійсно не зрозуміли позицію Молдови, коли вони вирішили приєднатися до цієї заборони. По-перше, ми не веземо ці чотири культури в Молдову, які обмежені до ввозу в окремі країни ЄС. Але тут від них звучить така заява. З однієї сторони, нам мало би бути все рівно, а з іншого боку, політично нам точно не все рівно. І приклад поганий, і точно це не акт підтримки. Це питання вирішилось, коли підключилось керівництво країни на найвищому рівні, президент та прем’єр міністр.

– Зараз вітчизняні закупівельники молока дуже різко скинули ціну, на 2-3 грн на літрі, аргументуючи це тим, що Євросоюз обмежує продукцію і на кордоні стоять фури, продукцію немає куди збувати. Чи обмежують європейські країни штучно нашу продукцію, наприклад, м’ясо і молочку? Які в них плани на майбутнє?

– Немає офіційної заборони. Більше того, минулого червня Євросоюз відкрив кордони. Обнулив квоти та мита, це нашим молочникам дуже допомогло. Останні два місяця деякі сусідні країни суттєво зменшили пропуск наших машин. Молочна продукція на 99% транспортується автотранспортом. Очевидно той спрощений режим ветеринарного та фітосанітарного контролю, який був минулого року, зараз не працює так, як ми би хотіли. Але і з нашої сторони ще є робота, яка має бути відшліфована. Наприклад, ветеринарна черга. Дякуючи Мінінфраструктури, з минулого тижня вона електронна. Наприклад, на пункті пропуску фізична черга – десять днів. Раніше ви приїжджаєте та стоїте в черзі. З електронною чергою, я як водій фури чи власник молочного підприємства, можу зарезервувати місце і бачу, що потрібно десять днів стояти, тоді обираю пункт пропуску, де краща ситуація, і приїжджаю на кордон за день, до того як пропустять. І електронна черга мала би рухатись краще, але зараз це вже не така проблема як місяць тому, але і не так добре, як це працювало минулого року. Зараз ми намагаємось збільшити кількість машин, які перевіряють поляки.

– Це робота їхнього місцевого лобі?

– Може бути. У молочників також цікава історія. З одного боку, вони не хочуть конкуренції з українською готовою продукцією. З іншого боку, вони б з задоволенням брали українське зерно. Тому що українське зерно – це корм для їхніх тварин, з яким вони конкурентні всюди. Тому, я впевнений, що в сусідніх країнах ми впродовж кількох місяців подивимось паралельний сюжет. Коли з телевізорів кричать, що місцевий фермер повинен заробити більше, більшість з глядачів не розуміють, що це за їхній рахунок.

Я це бачив і в нашій країні: дешеве погано і дорого теж погано. Як тільки жінка активіста заборони українського зерна піде в магазин та почне говорити, чому яйця такі дорогі, м’ясо дороге, навіть хліб подорожчав, розмови будуть інші.

І навіть зараз я бачу як виробники свинини, курятини, яєць в сусідніх країнах починають чухати за правим вухом. Запаси зерна, що вони закупили, вже закінчуються, тому що традиційно там ніхто не робить великих запасів, сховища невеликі, у них запас максимум – місяць.

Бразильська кукурудза в порту Бразилії дорожча ніж наша на переробному європейському підприємстві. І якщо вони будуть закупати бразильську кукурудзу, яка буде плисти до італійського порту, потім перевантажиться, потім “залізкою” кудись доїде… Хтось за це має заплатити?

– Була новина про майбутній трубопровід, що постачатиме соняшникову олію з України в ЄС. Хто його фінансує і хто був ініціатором проєкту?

– Це ми запропонували полякам. Підписали минулого року меморандум. В точках врізу Ягодин може бути злив олії у вивантаження в порту Гданська. Трубопровід працює за технологічним принципом перекачки рідини, компресорна станція з інтервалом у 20-30 км. Це економічно вигідний проєкт. Оскільки в нас Росія сусід назавжди, з яким завжди треба мати альтернативні маршрути. Проте вартість логістики по цій трубі економічно вигідна і в мирний час, оскільки величезне місце купівлі олії це голландські порти.

Труба має бути у власності України та Польщі. Приватні гравці також можуть заходити, будувати термінали. Головне завдання, щоб в трубу потрапляла олія однієї якості. Це нормальна вимога, тому що олія – це стандартизований продукт як, наприклад, нафта.

Поляки мають виділити ділянку під цей проєкт. Якщо отримають всі дозвільні документи, таку трубу можна побудувати впродовж одного року. Це нескладний технологічний проєкт.

Найбільше складне питання – це погодження в Польщі, отримання всіх дозволів. Поляки вже заплатили спеціальній міжнародній організації для оформлення цих дозволів, але це ще займе певний час.

– Скільки коштуватиме ця труба?

– Поки можна сказати умовно, скільки вона може коштувати, бо все залежить від маршруту, від ландшафту. В будь-якому разі мова йде про сотні мільйонів доларів. Для порівняння, в нас зараз один переробний завод, що переробляє 1 млн т соняшнику, може коштувати $100-200 млн.

Виробники в ЄС не хочуть конкуренції з українською готовою продукцією. З іншого боку, вони б з задоволенням брали українське зерно. Тому що українське зерно – це корм для їхніх тварин, з яким вони конкурентні всюди.

– Як може змінитись ціна логістики агропродукції в цьому сезоні?

– Ціна логістики залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Очевидно, що зараз попит значно більше ніж пропозиція. Очевидно всі користуються цим моментом.

Наприклад, до війни ціна логістики до порту була 15-18% від вартості зерна.

Минулої осені у фермера скуповували пшеницю по $130/т, а на FOB вона була по $220, тобто логістика всередині країни займала 60% вартості зерна. Традиційно FOB у нас і, наприклад, у порту Констанци був однаковий, то тепер в нас він навіть менше був і це також за рахунок фермера. Через фрахт, який у країні, що воює, дорожче. Як і страхування. І за цей простій, за черги хтось має заплатити. Зараз внутрішня логістика коштує 25-30%. Це все рівно дуже багато.

– Багато говорять про так зване “чорне” зерно, про сотні фірм-одноденок, що його експортують. Звідки вони беруться?

– Коли почалось повномасштабне вторгнення, були заблоковані порти. Зерновий коридор запрацював лише з серпня. Це дуже змінило ринок зерна. Раніше на ньому працювало умовно десять компаній, які між собою його ділили. Це транснаціональні компанії типу Cargill, Bunge, Kernel, Нібулон тощо. І конкурувати з ними було неможливо. Бо компанії мали доступ до інфраструктури, до портів, до перевалок. Після повномасштабного вторгнення ці компанії встали. Їхня інфраструктура не могла працювати. І з’явились сотні команд, як правило, з працівників цих транснаціональних компаній, що почали самостійно займатись зерном.

Міжнародний трейдер не працює, але на нього працювали три розумні хлопця, які знають як працює ринок, в кого купити та кому продати. Фермери довіряють їм. Вони поїхали в Румунію там домовились. Їм навіть не треба було оборотних коштів, бо в тій ситуації фермери їм давали зерно без грошей під обіцяння. Вони їх асоціювали з цим ринком. І таких компаній з’явились сотні.

Друга річ, яка історично існувала в Україні, – це зерно, що реалізується за готівку. Раніше був спецрежим по ПДВ, коли сільгоспвиробник продавав зерно і не був зобов’язаний сплачувати ПДВ, він мав використовувати його собі на певні напрямки, це була хороша підтримка для аграрія. Тоді вони намагались працювати “в білу”.

Потім цей спецрежим відмінили і його неможливо повернути через позицію міжнародних донорів, що вважають – пільг по ПДВ не має бути. Але разом з тим ми лишили пільги, що найменші з сільгоспвиробників не мають платити податки. Тому для найменших з аграріїв працювати без готівки стало нецікаво. Гербіцид він візьме у кума, який працює у великій компанії. Продасть зерно за готівку, ПДФО не заплатить і ця проблема породила ситуацію в портах з так званими фірмами -одноденками, яким треба було, скупивши це зерно за готівку, “зробити” походження цього зерна.

І навколо цього виріс цілий бізнес.

По-третє, історія з двома валютними курсами – готівковим і безготівковим. Чим більша у нас різниця між курсами, тим більша мотивація іти в різні схеми.

Які шляхи вирішення цієї проблеми? Ще коли я працював у Комітеті Верховної Ради, ми прийняли закон, що кожен гектар на полі має оподатковуватись. Закон вступив у дію у цьому році і всі мають платити мінімальне податкове зобов’язання. Другий закон, стосовно повернення валютної виручки, ще має вступити в дію і будуть прийняти підзаконні акти. Тому, якщо нічого не зміниться, в наступному сезоні ці проблеми мають зменшитись.

Торік, через російську окупацію, Україна втратила врожай пшениці на $1 млрд. Цього року близько 7 млн га це землі, які ми не контролюємо і не розуміємо? чим і як вони будуть засіяні, якщо будуть. Це величезний об’єм навіть для найбільших країн світу.

– Прочитали прогноз Міністерства продовольства США про зменшення врожаю пшениці в Україні на 21%. З чим це пов’язано на вашу думку?

– Дві причини. Зменшення посівних площ порівняно з попереднім сезоном. І якщо ви проїдетесь по полях, то побачите, що пшениця жовтуватого кольору, ненасичено зеленого. Їй не вистачає азоту, тобто аграрії економили на внесенні добрив.

– А які прогнози по врожайності інших культур? Також очікуєте падіння?

– По кукурудзі падіння, тому що ми її менше сіємо. По соняшнику і по сої збільшення. Якщо по пшениці в нас збір починається через місяць і можна робити прогноз, то соняшник та кукурудза ще не закінчений посів. А соя в принципі тільки почалась, тому важко робити прогнози. Стартові умови для цих культур непогані в цьому році. Ми зменшили посів кукурудзи, збільшили посів соняшника та сої. В середньому врожай буде на 10% менше ніж минулорічний, в першу чергу через зменшення обсягу кукурудзи.

– Яку кількість землі ми втратили, я маю на увазі ріллі на окупованих територіях та ті землі, які забруднені та заміновані?

– Разом з Кримом — 24%. Якщо говорити про землі, які ми вже визначили для робіт з розмінування та розчищення, то це приблизно 470 тис га. Разом з окупованими маємо 174 тисячі квадратних метрів земель, які потребують обстеження. Щодо втрат взагалі, не лише через замінування і забруднення, а й через окупацію та військові дії. Торік, через російську окупацію, Україна втратила врожай пшениці на 1 млрд доларів. Цього року близько 7 млн га це землі, які ми не контролюємо і не розуміємо, чим і як вони будуть засіяні, якщо будуть. Це величезний об’єм навіть для найбільших країн світу.

– Водночас у цьому році в Україні сільгоспземля в середньому подорожчала на 20%?

– Є кореляція на курс долара. Аграрний ринок все рівно активний, ми бачимо підняття орендної плати цього року. Піднялась вартість купівлі-продажу землі, але все залежить від регіону. В прифронтових зонах вона очевидно впала.

– Після вступу України до ЄС наскільки українська земля може подорожчати?

– Ми можемо подивитись на динаміку цін у сусідніх країнах і зробити висновки. Навіть однакової якості земля у різних країнах в Європі коштує різні гроші. Наприклад, земля у Польщі та такої ж якості в Нідерландах – це різні суми. Якщо порівнювати з нашими сусідами, то в сусідніх країнах земля такої ж якості як в Україні зараз менше ніж 8 000 -10 000 євро не коштує. Очевидно, що ми підтягнемось до наших сусідів. І потім далі паралельно з ними будемо рухатись.

– Чи треба дозволити купувати землю в Україні іноземцям?

– У мене є відповідь на це питання. Вона була ще коли я працював в комітеті Верховної Ради. Рано чи пізно ми прийдемо до перегляду цих законів. Спочатку треба закінчити війну.