Індонезійські фермери стурбовані планами держмонополії щодо імпорту соєвого шроту

Намір уряду Індонезії передати право на імпорт соєвого шроту (SBM) державним підприємствам викликав неоднозначну реакцію серед птахівників країни. Холік, власник ферми Telur Intan Farm у Малангe (Східна Ява), зазначив, що така ініціатива може бути ефективною лише за умови, якщо її метою стане підтримка малих господарств, а не комерційна вигода державного сектору.

«Цей крок є прийнятним лише в тому разі, якщо держава справді має намір підтримати незалежних фермерів, а не перетворювати постачання на прибутковий бізнес за рахунок труднощів аграріїв», — заявив він в інтерв’ю Asian Agribiz.

Як власник підприємства з виробництва яєць і м’яса бройлерів, Холік висловив серйозне занепокоєння можливим зростанням вартості кормів і перебоями з постачанням — проблемами, з якими галузь уже стикалася раніше під час імпорту кукурудзи.

Основні ризики для фермерів

На думку учасників ринку, головний ризик полягає в тому, що участь державних підприємств може мати зворотний ефект, якщо їхня діяльність буде орієнтована на отримання прибутку:

• Зростання виробничих витрат: монополізація імпорту часто призводить до негнучкого ціноутворення.

• Логістичні затримки: державні структури можуть бути менш ефективними в оперативному управлінні ланцюгами постачання порівняно з приватним сектором.

• Загроза для малих виробників: незалежні фермери є найбільш уразливими до будь-яких коливань цін на кормові інгредієнти.

Холік закликав уряд узяти на себе роль оператора резервного фонду. На його думку, влада має зосередитися на забезпеченні доступності кормової бази та формуванні страхових запасів, що дозволить малим господарствам виживати й розвиватися в умовах нестабільного ринку.

Позначки:Індонезія, обмеження, імпорт, соєвий шрот