Генеральний директор “Астарта-Київ” Віктор Іванчик про інвестиції, міжнародне партнерство та зміни, на які слід очікувати після війни

Як відреагувала “Астарта” на широкомасштабну агресію ворога? Що стало найголовнішим для вас у воєнний час?

Ми завжди були соціально відповідальним бізнесом, люди — наш головний актив. Готуючись до можливої військової загрози, ми розробляли різні сценарії розвитку подій,  їхнього впливу на бізнес. Але насамперед шукали рішення, як вберегти людей, де їм ховатися від можливих бомбардувань, куди і як евакуюватися. Адже ми знали, що відбувалося на Донбасі у 2014 році: у нашій компанії працює багато тих, хто свого часу виїхав звідти.

Події ранку 24 лютого стали для нас трагічною звісткою. Але вже о 12:00 ми зібрали першу робочу нараду онлайн, на яку запросили всіх членів дирекції та керівників регіональних підрозділів. Понад місяць такі операційні наради були щоденними. Головними питаннями стали безпека людей і їхніх родин, організація та допомога евакуації у безпечніші місця.  До речі, жоден топменеджер компанії не виїхав не те щоб за межі України, а й території діяльності своїх підприємств. Вони лише евакуйовували своїх рідних, після чого швидко поверталися.

Вам вдалося зберегти безперервність виробничих процесів?

Так. Ми не зупинилися ані на день. Аграрний сектор дуже чутливий до цього, особливо тваринництво. Від першого дня війни ми вирішували “молочне” питання, поки відновлювалася робота молокопереробних заводів. У перші дні ми роздавали людям молоко.

Щоб не ризикувати життям людей, на два тижні зупинили переробний завод. Але щойно ситуація трохи стабілізувалася, ми відновили його роботу і продовжили виробництво соєвої олії і шроту для внутрішнього ринку.

Команду зберегли. Тепер працюємо у режимі нон-стоп, без вихідних, до перемоги України.

Гуманітарна синергія

Гуманітарна діяльність стала однією з пріоритетних для вашої компанії. Як вибудовані ці процеси? 

Гуманітарна діяльність — це насамперед величезна відповідальність. Тому всі процеси мають бути чіткими, прозорими, а робота — публічною та системною. Саме за такими принципами ми та благодійний фонд “Повір у себе” створили гуманітарний проєкт Common Help UA.

Майже 1000 наших працівників виявили бажання на волонтерських засадах забезпечувати  його операційну діяльність. Це робота восьми регіональних хабів, двох складів,  фандрайзинг, логістика, юридичний, фінансовий та IT-супровід.

Гуманітарні вантажі спочатку прямують на центральні склади. Потім на регіональні хаби, команди яких уже мають запити від громад чи військово-цивільних адміністрацій, формують і відправляють партії безпосереднім отримувачам.

Спеціально для проєкту ми розробили цифрову платформу. Усі вантажі обліковуємо та вносимо до єдиної бази даних. Кожен етап їх переміщення і передачі супроводжується документальною, фото- та відеофіксацією. Донори отримують детальний звіт і чітко знають, хто, коли і де отримав їхню допомогу.

Я вважаю, що саме так треба опрацьовувати гуманітарну допомогу. Тоді люди будуть охочіше направляти ресурси з Європи та усього світу в Україну.

Левова частка у цьому напрямку припадає на співпрацю з міжнародними організаціями. З ким саме і в якому форматі ви взаємодієте?

Спочатку ми надавали допомогу власними силами, але зрозуміли, що її обсяги потрібно постійно збільшувати, тому шукали варіанти співпраці. Ще у лютому почали активно спілкуватися із зовнішніми партнерами.

Дізнавшись, що Всесвітня продовольча програма ООН шукає в Україні партнерів для постачання своєї гуманітарної допомоги, ми запропонували власні логістичні можливості.  Уже за місяць підписали перший контракт на перевезення з Польщі до України, а згодом і другий вже у межах країни. Спрацювало те, що у нас був досвід постачання власних гуманітарних вантажів до Харкова, Охтирки, Тростянця і Чернігова. На сьогодні ми вже доставили майже 4500 тонн таких вантажів.

Із Посольством Швейцарії в Україні у мирний час ми реалізовували соціальні проєкти, спрямовані на сталий розвиток територіальних громад. Тепер переорієнтувалися на гуманітарну роботу і вже зібрали та доставили 5100 тонн продовольства для Миколаєва, Одеси, Вінниці, Сум, Дніпра та Харкова.

Маємо спільний проєкт із Міжнародною організацією праці, міністерством закордонних справ Данії, Посольством Данії в Україні та Федерацією роботодавців України. Вже сформували і доставили у Харків та Миколаїв понад 3500 продуктових наборів. Плануємо продовжити цю роботу.

Усе продовольство вироблене в Україні, тому ці проєкти цінні ще й тим, що, допомагаючи цивільному населенню, підтримують українських товаровиробників.

Які маєте сьогодні результати роботи за цим напрямом?

Спільними зусиллями 16 українських та міжнародних партнерів ми передали і доставили понад 11,5 тис. тонн гуманітарних вантажів та продовольства на суму понад $9,5 млн. Допомогу отримали більш ніж 600 тис. евакуйованих та постраждалих від воєнних дій українців і 212 соціальних та медичних закладів.

Надаєте інші види допомоги, окрім гуманітарної?

Так, ми допомагаємо нашим воїнам: закуповуємо засоби індивідуального захисту. Особливо важко у перші дні війни було віднайти бронежилети, шоломи, тактичні окуляри та інше спорядження. Багато звернень було і від компаній, і від командирів військових частин та тероборони. Також забезпечували спорядженням багатьох з 300 мобілізованих працівників нашої компанії та їхніх побратимів. Загалом надали тисячі комплектів спорядження. На потреби ЗСУ передали 95 автомобілів. Цю діяльність продовжуємо й зараз.

Вікно можливостей

У вас великий досвід керування аграрним бізнесом за кризи. Скільки часу потрібно буде після закінчення війни для відновлення вітчизняного агропромислового комплексу та його позицій на зовнішніх ринках?

Упевнений, що після перемоги України сільськогосподарські роботи на тимчасово окупованих територіях проведуть дуже швидко, буквально за один сезон. Але не потрібно обмежуватися лише відновленням агровиробництва, варто ставити за мету нарощування його масштабів. Працьовитим українцям це під силу. Особливої актуальності це набуває з огляду на скасування, хоч і тимчасове, торговельних обмежень для українських товаровиробників з боку ЄС, Великої Британії та інших. Тобто країна працюватиме у режимі спільного ринку з ЄС. Завдяки цьому можна буде пришвидшити темпи внутрішнього виробництва та перероблення, розвивати логістику, створювати робочі місця, збільшувати валютні надходження.

Процес буде “вибуховим”. Європейські фермери уже занепокоєні цим. Нещодавно на запитання португальського репортера щодо проблем, які можуть виникнути у Європі, я заспокоював західних слухачів. Я запевнив, що проблем не буде. По-перше, тому що у світі існує загроза голоду. А по-друге, ми можемо разом з європейськими компаніями розвивати виробництво в Україні. У нас іще багато землі, яку використовують неефективно. І багато недостатньо ефективних переробних підприємств. Щоб уникнути стресових ситуацій на зовнішніх ринках і загрози продовольчого дефіциту, роботи вистачить на всіх.

Навіть за таких умов, коли гірше вже не придумаєш, чи залишається у компанії бізнес-напрям, який і досі приносить прибутки?

Безумовно. Ми продовжуємо реалізовувати молоко, цукор та іншу продукцію. Ситуація складна, але ми докладаємо усіх зусиль, щоб працювати ефективно, адже бізнес має бути прибутковим, щоб зокрема і виконувати податкові зобов’язання.

До слова, у першому кварталі цього року ми сплатили майже 300 млн грн податків. Більшість цих коштів надійшли до місцевих бюджетів. Це дуже важлива фінансова підтримка місцевих громад, якщо зважати на внутрішні міграційні процеси, які суттєво збільшили навантаження на інфраструктуру цих громад.

Тому я підтримую і президента, і прем’єр-міністра, і уряд, які зараз заохочують бізнес повертатися в Україну. Щоб відкривалися магазини, ресторани, щоб люди отримували зарплату, економіка запрацювала. Без стійкого економічного тилу досягати перемоги вкрай складно.

В умовах воєнного стану інвестиції можливі?

Так, але з урахуванням поточної ситуації. Ми тимчасово призупинили активний інвестиційний розвиток і залишили тільки ті інвестиції, які потрібні для забезпечення виробничої діяльності компанії.

Загалом маємо три знакові інвестиційні проєкти. Будівництво елеваторного комплексу на Чернігівщині. Через обмеження експорту питання збереження збіжжя актуальне для України. Ця територія була тимчасово окупована. Зафіксовано кілька прильотів ракет. Але працівники ДСНС усе розмінували, і ми можемо працювати.

Продовжуємо проєкт з будівництва сучасного силосу для зберігання цукру. Щойно з’являться відповідні умови, продовжимо проєкт з будівництва нової технологічної лінії поглибленого перероблення сої.

Яким ви бачите вікно можливостей для України? Можливо, наші перспективи у foodtech чи біомедицині? 

Я впевнений, що Україна буде в авангарді. Ми вже маємо такі галузі. Наприклад, цифровізація сільського господарства. Я це бачу, зважаючи на досвід “Астарти”. Йдеться про наш ІТ-проєкт — платформа єдиної цифрової системи управління агробізнесом AgriChain. Ми йдемо далі і працюємо над створенням власних розробок на базі штучного інтелекту, щоб ухвалювати рішення на основі Big Data. За цими технологіями майбутнє. Їх можна поширювати, особливо у тих країнах, де сільське господарство не так активно розвивається. Озброїти цими сучасними ІТ-технологіями потрібно і українських фермерів. Ми готові ділитися досвідом.

Безумовно, перспективним є виробництво продовольчої продукції з високою доданою вартістю і просуванням її на зовнішні ринки. Тут ми маємо вдалі приклади: прекрасна кулінарія, автентичні ресторани. З такими українськими брендами можна вже зараз виходити на зовнішній ринок. Але є над чим і попрацювати. Це  виклик для нашої країни, але він нам до снаги. І ми можемо співпрацювати зі світовими компаніями, розвивати взаємовигідне партнерство та використовувати напрацьовані ними технології.

Хочу особливо наголосити на впровадженні підходів сталого розвитку. Їх треба підсилювати і тиражувати. Разом із розвитком сільського господарства та переробних галузей потрібно підтримувати довкілля, піднімати рівень життя людей — соціальний, побутовий та інтелектуальний. Потрібно вдосконалювати нашу правову систему, а правила роботи повинні бути однакові для всіх.

Є шанс на зміну логіки українського бізнесу? 

Зараз в українському суспільстві загострене відчуття справедливості. Ми не можемо надалі терпіти прояви корупції ані на державному рівні, ані у бізнесі, ані у побуті. Невже дарма поклали голови тисячі наших воїнів і цивільного населення у боротьбі за право жити цивілізовано? Невже ми й тепер дозволимо комусь займатися корупцією, лізти в кишеню держави чи свого сусіда? Невже ми не піднімемось на вищий рівень свідомості? Треба стати відповідальними перед нашими дітьми і наступними поколіннями. І починати потрібно з себе. Це аксіома. Я навіть не можу уявити, що хтось знову почне красти гроші. Вважаю, що найменші прояви корупції треба зупиняти, оприлюднюючи інформацію про такі випадки та залучаючи до викорінення зла правоохоронців. Певен, свідоме суспільство буде сприймати корупціонерів як ворогів.

Бренд нації

Ви згадували про репутацію виконавців благодійних проєктів. Як ви вважаєте, те, що Україна дала відсіч ворогу і показала, як уміє відстоювати свою незалежність, вплине на сприйняття України у світі як бренда?

Безумовно. Це вже фактично відбулося. Нам просто треба утримати цей високий стандарт. Наші захисники зупинили ворога у передмістях Києва, Харкова, на Донбасі, у Маріуполі. Вони герої. Ми не можемо своїми діями компрометувати їхні здобутки. Ми, наприклад, звітуємо про гуманітарну діяльність публічно. І я очікую подібного від інших. Особливо бездоганною має бути репутація у тих, хто не брав безпосередньої участі у бойових діях.

Коли мені кажуть “Я втомився” або “Мені треба вирішити особисті справи”, я відповідаю: «Вибач, але є альтернатива: або працювати, або підписати контракт і піти на передову». Бо у кожного чоловіка в Україні священний обов’язок — захищати країну, незалежно від віку.

Я впевнений, що українці назавжди позбудуться відчуття меншовартості, яке нам ворог нав’язував сотні років. Відкриються шлюзи нашої енергії. Це дасть змогу українському народу створити те, про що він мріяв багато років.

Я вражений, звідки від першого дня війни у мене було відчуття впевненості, що ми переможемо. І таке відчуття у переважної більшості мого оточення і, мабуть, у всіх українців. Звідки це? Адже довоєнна статистика свідчила, що росія щонайменше у десять разів перевищує нашу країну за військовими, економічними і фінансовими показниками. Проте ми всі впевнені у перемозі. І опитування демонструють такі настрої. А це найголовніша сила. Це не матеріальне, яке з часом зазнає змін. Це духовне, моральне, ціннісне, а воно не минає.

Вважаєте, таке піднесення національного духу в Україні вплине на національну економіку, на внутрішні бізнес-процеси? 

Обов’язково. Сьогодні є навіть не шанс, а впевненість, що нарешті Україна побудує успішну процвітаючу державу. Це буде політично ціннісна нація. І головними цінностями стануть свобода, гідність і право людини на власне волевиявлення. І якщо на цих цінностях побудуємо державу, вона буде непереможною.

Позначки:Астарта, Віктор Іванчик