Чому занепадає галузь, яка могла б приносити $20 млрд Україні – бліц-інтерв’ю із Асоціацією вівчарів

Про це в інтерв’ю Delo.ua розповів голова ГО “Асоціація вівчарів”, власник племінного господарства “Центр відродження вівчарства” Василь Стефурак.

Станом на 1 січня 2026 року в Україні  761,1 тис. голів овець та кіз. Це на 10% менше, ніж у січні 2025 року,  і на 6% менше, ніж місяцем раніше. В чому причина цього негативного тренду? 

—  Великою проблемою є нестача пасовищ для дрібних господарств. Великі агрохолдинги позабирали їх та тепер використовують для вирощування різних культур. У нас навіть береги річок розорані, величезна проблема випасу. Тобто на папері земель для випасу багато, а фактично все давно розорано.

Інша проблема – низька якість тварин. Адже основою вівчарства є племінні тварини, які визначають продуктивність і економіку галузі. Вони племінні не через назву, а через результативність. Якщо вони низькорезультативні, низькопродуктивні, то грошей не заробиш. І не буде ресурсів на розвиток. В Україні було близько 30 племінних вівчарських господарств. Вони змушені зменшувати поголів’я. Проте ми все одно при зниженні поголів’я збільшуємо експорт.

Проблема також і в кадровій кризі. В країні війна, йде мобілізація, тому на багатьох господарствах не вистачає людей.

Але попри все це я вважаю, що потенціал вівчарської галузі — зростання до 100 мільйонів голів. Одна вівця продукує 200 доларів доходу. У нас є земельний потенціал, є корми. Ми могли б розігнати вівчарську галузь до $20 млрд доходу на рік. Це створило б 3 мільйони робочих місць.

На чому розраховані такі прогнози? 

— Мої цифри базуються на даних Держгеокадастру, де вказано, скільки вільних земель є в категорії невжитків —  там, де не можна їх виорати.

Тим більше, що вівці можуть потім ходити по полях і збирати пожнивні рештки, це перш за все, зерно, яке неможливо все зібрати. На полі залишається до 5% незібраного зерна. Також вівці харчуються сидеральними рослинами, виконуючи роль механічного гербіциду і природно удобрюючи площі. При ідеальному розкладі ми могли б мати так би мовити, плюс 20 мільярдів до ВВП країни. Це не справа одного-двох років, тому що це перспектива на найближчі 10 років.

Наприклад, Румунія продає в день більше, ніж ми в рік. У Румунії — 12 мільйонів голів. Вони готові співпрацювати, вирощувати. Вони вже не мають де в себе вирощувати, у них землі обмежені, тому що там більше гори.

У квітні 2025-го Міністерство агрополітики повідомляло, що спрямовано перший у 2025 році транш допомоги — 386,55 млн грн для 7 766 фермерських господарств та інших виробників сільгосппродукції? Скільки ви, або в цілому галузь отримала від Українського державного фонду підтримки фермерських господарств? 

— Вівчарі не дуже там щось отримали. Український державний фонд — це кредитні кошти, там була дуже обмежена пропозиція.

При зменшенні поголів’я, експорт баранини зростає. За даними Державної митної служби, у січні – листопаді 2025 року Україна відправила на експорт 185 тонн баранини та козлятини, що на 35% більше, ніж за аналогічний період у 2024 році. Чому так відбувається? 

— Експорт зростає, тому що ті, хто схаменувся, тобто частина господарств, завели кращих тварин, і вони користуються попитом. Продають товарних баранчиків, як світ хоче, й на тому заробляють. Але це малий відсоток господарств. Є потенціал до його розширення експорту, якби була державна підтримка.

Ось вам лише один приклад. Катар готовий імпортувати з України 1,5 млн голів баранів щороку за ціною 5 доларів за кілограм живої ваги. Це у 2,5 раза більше, ніж поточна середня експортна ціна, яка наразі становить 2 долари за кілограм. Проте для виконання такого контракту Україні потрібно втричі збільшити поголів’я. Для цього зокрема необхідна державна підтримка. За два-три роки можна вийти на показник експорту 1,5 млн голів баранів на рік.  Проте розводити потрібно якісних, тому що Катар не буде платити за неякісних баранів. Їм потрібні товарні баранчики 6-8 місяців, 45-55 кг живої ваги.

Це дуже цікаво. А які деталі цієї потенційної угоди? Скільки компаній із Катару готові імпортувати з України 1,5 млн голів баранів щороку?

 — Там стоїть питання не компаній. Катар підтверджує це на державному рівні, це заявляв їхній міністр сільського господарства. Вони розуміють, що конкретний фермер не може це забезпечити.

У 2024 році була новина, що відгінне скотарство хочуть внести до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, чи відомо, як зараз просувається ця ідея?

— Доповідаю щодо ситуації. Восени 2025 року під завершення сезону на моє запрошення приїжджав італійський фотожурналіст, який працює в журналі “Дипломат”, який спілкується з ЮНЕСКО. Це дуже важливо та вчасно, адже 2026 рік оголошений роком відгінного скотарства.

У ЮНЕСКО не вірили, що в Україні існує відгінне скотарство. Там дуже важливий аспект: вони кажуть, що ферми в горах є всюди. А от вигонне скотарство є у Швейцарії, Австрії, Італії. Я казав, що в Україні теж існує відгінне скотарство. Цей журналіст не вірив, приїхав до нас, відзняв багато репортажів. Ми були під самою Говерлою, з боку Лазещини ми заїжджали на підніжжя Говерли, де пасуть отари овець. Показували йому, де ці вівці зимують, як вони туди виходять, літують. Увесь цей процес був зафіксований. Весною ми знову чекаємо розширену делегацію від ЮНЕСКО. Попередньо вони (в ЮНЕСКО – ред.) сказали: “Окей, це дуже цікаво, ми готові вносити Україну на карту світової сім’ї, народів, які вже є, що ця традиція є, щоб Україна була в переліку цих країн”. Тобто вони готові  визнати, що в Україні дійсно є вигонне скотарство. Потрібно офіційно допрацьовувати всі документи.

Позначки:вівчарство