Аграрне фіаско. П’ять ознак того, що Україна повністю програла “продовольчу кризу” Євросоюзу

Кабінет Міністрів України на чолі з прем’єром Денисом Шмигалем отримав чисту поразку у переговорах із європейськими країнами щодо експорту продовольчих товарів. Уряд не спромігся захистити найбільшу галузь, що генерує валютну виручку, ухвалені компроміси можна вважати поступками на умовах наших європейських партнерів, а подальші переговори проходять уже фактично без участі української сторони.

Навіть за відносно сильної переговорної позиції і можливості заздалегідь прорахувати кроки опонентів, уряд виявився нездатним забезпечити результат, необхідний сьогодні для економіки.

Очікувана криза

Протягом останніх тижнів у відносинах України з її європейськими сусідами розгорнулась справжня “продовольча драма”. Один за одним наші найвідданіші політичні партнери демонстрували, що підтримка у війні далеко не завжди означає готовність поступитися власними економічними інтересами. Заборони на імпорт і транзит спочатку українського зерна, а згодом і всієї аграрної продукції стали холодним душем не лише для наших виробників, але й для уряду, який не зміг нічого протиставити одностороннім рішенням про такі заборони навіть попри відносно міцні переговорні позиції на початку.

Міну сповільненої дії було закладено ще влітку минулого року, коли європейські країни, підтримуючи Україну у війні проти Росії, надали вітчизняному продовольству “коридори дружби” – можливість безмитного ввезення і транзиту до морських портів через західний кордон. Згодом стало очевидно, що інфрастуктура і логістика не розраховані на обсяги, які постачає Україна. Крім того, місцеві переробники швидко зрозуміли, що можуть зекономити на дешевшій українській сировині, яка заполонила ринки Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. Переробка, а також логістика суттєво виграли від зростання навантажень.

Незадоволеними лишалися лише фермери, тобто місцеві виробники сировини. 2022 рік і без того був для них занадто дорогим через високі ціни на пальне і добрива. При цьому світові ціни на продовольство поступово знижувалися через високі врожаї та відкриття зернового коридору з України. Багато аграріїв до останнього притримували збіжжя аби продати його навесні за вищими цінами – але цього не сталось. Тож усі ці фактори сукупно накопичили неабияке незадоволення з боку фермерів. “Ворог” швидко знайшовся – українське зерно. Тліючі протести у Польщі переросли у масові акції і вимоги заборонити імпорт і транзит. Згодом “вогонь” перекинувся на сусідні країни. Наклався і політичний фактор: у Польщі восени мають відбутися вибори до парламенту, де правляча партія “Право і справедливість” хотіла б знову отримати перемогу. Проте її позиції зараз хиткі і без підтримки селянства цього зробити не вийде. Отримавши підтримку від сусідів, політики в Польщі можуть почуватися впевненіше: тепер заборона це не просто передвиборчий популізм – а вирішення глобальної міжнародної проблеми.

В результаті уряди наших країн-сусідів почали в односторонньому порядку посилювати заходи контролю, проводити розслідування щодо незаконного ввезення та схем обірваного транзиту, а згодом і зовсім заборонили імпорт спочатку зерна, а тоді і всього продовольства з України. Паралельно фермери домоглися виділення з боку Євросоюзу додаткових дотацій на свою підтримку. І це при тому, що держави-члени ЄС фактично порушили внутрішні правила спілки, адже питання торгівлі мали б регулюватися на рівні Брюсселя, а не в національних столицях.

Останні кілька тижнів пройшли в переговорах спочатку на двосторонньому рівні (коли українська делегація працювала в Польщі), потім на рівні консультацій між національними урядами і Єврокомісією. Першим результатом став дозвіл Польщі на транзит зерна з України під конвоєм з боку польських митників у опломбованому транспорті із забороною розвантажуватися на території Польщі і навіть без заїзду на заправку. В процесі обговорення Румунія та Болгарія погодилися послабити обмеження – але тільки до моменту ухвалення Єврокомісією спільного рішення по імпорту з України. Угорщина очікувано лише розширює свої вимоги. До переліку країн, що потенційно можуть заборонити імпорт, доєдналась Молдова.

Станом на ранок понеділка Єврокомісія попередньо погодилася на заборону імпорту до п’яти “критичних” прикордонних країн пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику з України. Також на неофіційному рівні говорять про те, що з часом ЄК буде готова додати до списку яйця та м’ясо птиці. Фактично йдеться про заборону на ввезення найбільш ключових продуктів харчування, на яких умовах буде дозволено транзит – не повідомляється.

Хронічна безпорадність

Чому такий результат станом на зараз можна вважати провальним для українського уряду?

По-перше, команда Дениса Шмигаля явно не готувалась до такого розвитку подій, хоча про наближення “буревію” було відомо давно. Висновок про неготовність базується, зокрема, на тому, що українська делегація на переговорах з Польщею пристала, ймовірно, на першу ж озвучену пропозицію – про конвойований транзит зерна і заборону імпорту. Хоча насправді виглядає так, що поляки заздалегідь задерли планку, аби мати простір для переговорів. І це не кажучи вже про те, що національний уряд пішов на прямі порушення Угоди про асоціацію і внутрішніх правил ЄС щодо розподілу відповідальності за сфери впливу. Україна явно поспішила, намагаючись вирішити проблему на національному рівні – хоча при цьому мала всі підстави звертатися по допомогу в Брюссель. В результаті, слабшу переговорну позицію побачили інші країни і Єврокомісія. І зараз переговори про “зернову кризу” в ЄС проходять взагалі без України.

Інша ознака неготовності – навіть попри “нагнітання” обстановки протягом півроку, уряд так і не створив прийнятних умов для відновлення і розширення переробної галузі, яка б могла не лише знизити тиск на ринки сусідів, але й збільшити обсяги продукції з доданою вартістю, яка б вироблялась на території України. Із усіма наслідками в частині податків, робочих місць і супутньої інфраструктури.

По-друге, Україна не використала низку “козирів”, які могли б посилити її позиції. Наприклад, що “дружній коридор”, який надають європейські країни – це не лише їхня сусідська “милість”, але й частина підтримки України у війні, адже експортна виручка дозволяє нашій економіці остаточно не скотитися в прірву і напряму економить гроші західних партнерів. Крім того, на дешевшому українському зерні добре заробили європейські трейдери і споживачі, які отримали більше дешевших продуктів. І це при тому, що ті ж самі європейські сусіди чудово скористалися руйнуванням наших переробних підприємств і експортували в Україну в рази більше своєї продукції, ніж Україна продала там своєї сировини. Не кажучи вже про те, що завдяки нижчим цінам на нашу агропродукцію, в цілому по ЄС знизився рівень інфляції. Тож ефект для європейських економік, які прийняли на себе аграрний транзит з України – в кінцевому підсумку однозначно позитивний.

По-третє, було очевидно, що на популізмі національних політиків, протистоянні окремих націоналістичних сил “гегемонії” Брюсселю добре зіграють проросійські “консерви” і пропаганда Кремля. Що і сталося – окремих учасників протестів ЗМІ ідентифікували як імовірних московських посіпак. Чому український уряд не використав це на свою користь і не продемонстрував якихось об’єднавчих ініціатив на противагу такій підривній діяльності ворога – питання риторичне.

По-четверте, ситуація, що склалась, продемонструвала, наскільки серйозними будуть виклики для Києва, коли євроінтеграційні процеси вийдуть на новий рівень і Україна стане членом ЄС. Європейці очевидно вже сьогодні прораховують наслідки від постачання на об’єднаний у майбутньому ринок українського продовольства, адже “протистояння” між системою масштабних агрохолдингів і дрібним розрізненим фермерством майже напевне виграє перша модель. Тим більше, що український бізнес порівняно з європейським працює без дотаційної підтримки держави (нинішні бюджетні вливання неспівмірні з тими, які отримують європейці і які вони пролобіюють в майбутньому задля “захисту” від українських аграріїв). Чи готовий уряд захищати наших виробників та їхні інтереси на цьому рівні? Є підозра, що самі аграрії у це вже не вірять. Бо свої проблеми вони самостійно озвучують європейцям напряму, минаючи уряд і профільне міністерство.

І останнє, п’яте. В уряду Дениса Шмигаля немає “асиметричних” відповідей на подібні кризи в майбутньому, не лише у галузі продовольства, але й у інших секторах, з якими ми будемо стикатися все частіше, глибше вливаючись у велику і розмаїту європейську родину. Такою універсальною відповіддю міг би стати класичний набір реформ: судова, правоохоронна, податкова, пенсійна, енергетична тощо. Бо за доступ до європейського ринку ми повинні запропонувати щось взамін. Наприклад – прозорі і зрозумілі умови інвестицій для європейського бізнесу, участь у відбудові України, інфраструктуру для інновацій. Поки що такої універсальної відповіді немає – і не передбачається в найближчому майбутньому.

***

Політичний нюанс, про який намагаються не говорити вголос, полягає в тому, що безуспішні спроби уряду владнати “продовольчу кризу” з Євросоюзом напряму вдаряють по рейтингах президента Володимира Зеленського і переговорній позиції з партнерами. Адже окрім суто воєнних питань, організації військової допомоги і підготовки до контрнаступу, важливо також закривати питання підтримки економіки, що також в багатьох випадках вирішується на рівні авторитету першої особи. У ситуації, коли уряд – єдине завдання якого “закривати” економіку – не здатен впоратися із великою – проте не катастрофічною – кризою, і впевнено здає економічні інтереси держави за першої ж нагоди – виникають великі сумніви в його спроможності провести країну через невизначеності і шторми воєнного часу, а також здатності забезпечити ефективне і прозоре відновлення країни після війни. 

Позначки:експорт, зерно, ріпак, ЄС, Болгарія, Польща, продукти харчування, Угорщина, Україна, обмеження, Румунія, соняшник